,,Не той чоловік, хто для себе живе, а хто за батьківщину в бій іде.’’
Щож ми знаємо про героїв у яких ближнячі імена?
Занаємо, що Микола Лебедь народився 11 січня 1909 р. в с. Нові Стрілиська, Бібрського повіту, тепер Жидачівський район, Львівська область. Був він синомо кравця Кирила Лебедя. Батько послав сина до Львова на навчання і там він вступив в члени 7-го куреня пластунів у Львові і був він організатор першої підпільної «п’ятки» Юнацтва у Львівській гімназії від 1929 року. В 1930 році закінчив академічну гімназію, вступив до Юнацтва ОУН і брав активну участь в організації молодіжних груп ОУН на Західно-Українських землях та перепроваджував підпільний молодіжній вишкіл у Карпатах.
У 1932-34 роках був зв’язковий між Крайовою Екзикутивою ОУН ЗУЗ та Проводом ОУН за кордоном. Як один із активних діячів Микола у 1934 р. підготував замах на міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перадського, який провадив антиукраїнську політику на окупованих землях в Західній Україні – Польщею. Після здійснення замаху намагався виїхати до Німечини, але за наказом Г. Гімлєра був заарештований гестапо і виданий Польщі. На Варшавському процесі 1935-1936 роках був засуджений до смертної кари, яка згодом була замінена довічним тюремним ув’язненням.
Доречі, серед тих хто брав участь в замахові була студентка Дарія Гнатківська (оказ зразкової жіночої вроди), яка судом за співпрацю при замаху отримала 15 років позбавлення волі. Дарія Гнатківська стала дружиною Миколи Лебедя.
Варто пригадати, що 5 вересня 1939 р. М. Лебідь під час конвоювання до іншої в’язниці йому вдалося втекти на волю.
У 1940 р. році Лебедь перейшов до лав ОУНР під керівництвом Степана Бандери, а з 1941-го став його другим заступником. 30 червня 1941 у Львові брав участь у відновленні Української Держави і був призначений на пост міністра державної безпеки. Як «урядуючий провідник» після арешту Степана Бандери і Ярослава Стецька в 1941 р. він очолив першими загонами УПА – український антифашистський рух опору. Був головним організатором і керівник трьох конференцій ОУНР в Україні (вересень 1941, квітень 1942, лютий 1943). У 1941-1944 роках провадив переговори з польською Армією Крайовою(АК) про спільну боротьбу проти гітлерівців, але ці переговори не дали бажаних результатів і весь тягар боротьби спочив на УПА.
Під час підпільної боротьби М. Лебедь послуговувався слідуючими псевдонімами; Максим Рубан, Марко, Євген Скиба, Олег, Ігор, Ярополк, Вільний. В конспіративній діяльності Лебедь відограв важливу роль, особливо у формуванні УПА. В 1943 р. він був співорганізатор III Надзвичайного великого збору ОУНР, де був обраний головою Головної ради ОУНР і керівником Референтури зовнішніх зв’язків при Проводі ОУНР. У 1944 р. став співзасновником Української головної визвольної ради та генеральним секретарем закордонних справ УГВР. За дорученням президента і генерального секретаря УГВР виїхав на Захід для встановлення контактів з представниками західних союзників. До 1948 р. був членом Закордонних частин ОУНР.
З грудня 1949 р. мешкав США, м. Йонкерс (штат Нью-Йорк, США). У 1952-1974 рр. очолював науково-дослідницький центр «Пролог» у Нью-Йорку, в 1982—85 — заступник голови, з 1974— член ради директорів. В 1956-91 був членом управи Українського товариства закордонних студій у Мюнхені та Торонтського видавничого комітету «Літопис УПА» (1975). Автор численних спогадів «УПА» (1946, 1987). Йому належать ряд визначних документальних праць про УПА, в тому про ґенезу, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу. Частина І. Німецька окупація України: Репринтне вид. – Дрогобич: Відродження, 1993 . – 203 с. (електронна версія) та перебуваючи в діаспорі М. Лебедь виступав з численними доповідями на терені США та Канади розяснюючи політику ОУН і головного камандування УПА. Помер Микола Кирилович Лебедь на 89 році свого жертвенно відданого життя 19 липня 1998 року в міст Піттсбург , що росташоване над річкою Аллеґгані Піттсбург і там з українськими почестями був похоронений.
З черги суттєва різниця Микола Кирилович, який прожив 89 років повнонапруженого революційного життя, а Микола Дмитрович Лебедь на 19 році помер. Кажуть, мірилом повноцінності людини не вимірюється довжиною прожитих років, а його ділами, які дана людина залишила після свого земного життя. І хотяй Микола Дмитрович не здобув встрісаючих космічних масштабів в патріотизмі, але про нього кружляють легендарні перекази про яі слід згадати.
Ці перекази засвідчують, що він помер, а живе в пам’яті народу і буде жити у віках. Так як живе і буде жити Василь Симоненко (1935-1963), який прожив всього тільки 28 років, а його поезія вийшла з глибин душі народного життя, з горя і героїчної боротьби і тим вона увічнила життя поета в національних душах на вічні віки.
Або згадаймо феномен ,,Червоної рути’’ автором якої є Володимир Івасюк (1949-1979), який всьго прожив тільки 30 років і був закатованик КДБ. А створив такі перлини і шидеври творчі, якими ніжністю не тільки нам самим любуватися. Але найбільш осавічені народи світу кланяються перед його генієм. Жоден з композиторів, врешті жоден народ не видав такого генія, який би зміг так як івасюк розславити свою націю
Микола Лебедь народився 4 грудня 1899 року в містечку Веркіївка Ніжинського повіту Чернігівської губерні в сім’ї вчителя земської школи –Дмитра та матері Наталі про це оповідає ґрунтовне дослідження Тамари Андрійчук «Родина Лебедів у національно-культурному житті Чернігова на початку XIX ст.» (Шрагівські читання, вип. І, 2011 р.). В родині Лебедів Микола був третьою дитиною у сім’ї після близнюків Ананія та Юлі. Закінчив Микола успішно Чернігівську гімназію, де вступив до чернігівської організації Української партії соціалістів-революціонерів. З 1900 р. ціла родина Лебедів перепровадилася на постійне життя до Чернігова, де батько отримав одноповерховий будинок, працюючи на пристіжній роботі чиновником. Про атмосферу в сім’ї ми можемо дізнатися з даних протоколу допиту НКВС Ананія Лебедя, старшого сина Дмитра Климентійовича, він там зізнає: «Батько мій належав до тих українофілів, котрі вірили тільки в український рух, у Жовтневій революції він вбачав жодного прогресу, а тільки заповідав крах українського руху.
Політичні погляди батька Миколи завжди визначали дух гуманного українства. Брат Миколи Ананій відзначає, що в сім’ї Лебедів завжди панувала виключно українська розмовна мова і батьки були близькими другами з родиною Коцюбинських, саме Коцюбинський багато вклав також у нашу домово-національну виховну атмосферу. Наш батько за словами Ананія був українським патріотом, організував товариство «Просвіту» та видавництва «Сіверська Думка». Саме таке виховання мало великий вплив на загальну національну свідомість в першу чергу дітей. Щодо Миколи Лебедя то він з ранніх років свого життя активно включувався в патріотичну українсько-освітню діяльність.
Молоденьким юнаком став на захист Чернігова перед большевицькою агресією. Боровся в складі загону Вільного козацтва , якого чисельність загону була около 75 вояків, на чолі зі штаб-капітаном Г. Корейшою та поручником М. Яновим. Пізніше цей загін козаків брав участь у бою під Крутами, і є імовірність, що Микола Лебідь отримав там як молоденький вояк поранення, це одна з версій. Ніби його побратими вихопили з кривавого бою привезли його до Чернігова, де він там помер. За іншою версією Микола Лебідь 30 січня 1918 року був затриманий більшовиками, згодом його знайшли на вулиці вбитого. Тіло юнака було вщент змальтретоване із вогнепальним пораненням голови. Травма виявилася несумісною із життям, і 8 лютого 1918 року він помер на руках у своєї матері. А ще інша існує версія за публікацією Івана Курача (псевдонім Іван Чигирина) у часописі «Українське Полісся» за 6 листопада 1941 р. Згідно з цією публікацією, більшовики в часи революційних подій убили хлопця, який підіймав жовто-блакитний прапор на Валу.
Найбільш імовірною є, певно, перша версія, адже більшовицький режим у Чернігові на самому початкові не був, як не дивно, вкрай жорстоким, навіть зберігалася паралельно структура міської самооборони «Вільного козацтва». (Володимир Бойко, «Перше пришестя: встановлення більшовицької влади в Чернігові», «Чернігівщина incognita», Чернігів, 2004 р.) Щодо жорстокості большевиків, за іншимит джерела виникає, що так звані червоно-армійці, були в першу чергу п’янюги й країні злодії. Які де впадали організували пиятики і крали цінні предмети, осопбливо годинники і треба було ховати навіть вартісний одяг.
Незважаючи на всі вище згадані розбіжності можна сказати, що Микола Лебідь загинув від більшовиків около 30 січня 1918 року, бо саме в той день рідні прийшли до комісаріату з проханням розслідувати вбивство Миколи. В кожному разі ця смерть сколихнула все місто, похорон Лебедя набув широкого розголосу серед населення. Поховали Миколу Лебедя з усіма почестями як справжнього українського героя. На могилі були прощальні палкі промови, у яких громадяни висловлювали свій сум та обурення з приводу наглої передчасної смерті талановитого і надійного юнака. За свідченням преси, «на похороні народу було багато, особливо шкільної молоді». Представнику ради «не дали можливості говорити», із міської думи на честь героя навіть винесли «старі корогви», було чимало вінків на похороні.
Фактично, то була ще на той час можлива перша антибільшовицька маніфестація в місті. На надгробку було викарбовано напис; «Щирому сину України». В пресі були заміщені патріотичні посмертні статті, що доля цієї молодої талановитої людини склалася трагічно, як і всіх національно свідомих людей XX ст. Після закмріплення большевицького режиму в Україні, про цю людину і її могилу не можна було і згадувати, таких як він назвали ворогами народу.
Щойно 10 квітня 1991 року рухівець Анатолій Шацький, звернув увагу і зарядив упорядкувати запущену могилу М. Лебедя та матері, а також сестри Михайла Коцюбинського. Цей заклик пітримали: Валерій Сарана, Лариса Куровська, Володимир Кузьменко та інші і упорятковано могилу, до надгробка прикріпили тризуб і засадили на вкруги живі квіти. У середині 2000-х років чернігівські націоналісти з ГО «Тризуб» ім. С. Бандери, УНА-УНСО, КУН упорядкували взірцево могилу Героя, при які в роковини бою під Крутами приходить молодь на урочисте відзначення цієї події. З нагоди 26-ї річниці відновлення Української Держави, могилу святково прекрашено квітами і національним прапором. ,,Хай живе, хай живе вічно Україна, хай жиють, хай жиють в нашій пам’яті вічно українські Герої!
Ярослав Стех