До 100-ліття Остапа Тарнавського

   ,,У письменника тільки і є один учитель: самі читачі.’’ М. Гоголь

Остап Тарнавський

В травні виповнилося 100 років – Остапові Тарнавському, якось в пресі я не помітив згадки про цю визначну постать в нашій літературі. Пригадаймо, що Остап народився 3 травня 1917 р. у Львові у робітничій сім’ї Давида і Ксені Тарнавських, які мешкали в будинку на вул. св. Йосафата, 7 (тепер – вул. Б. Меретина). Пізніше, у 1933 р., сім’я Тарнавських переїхала на Підзамче, на вул. св. Кінґи (тепер вул. Я. Остряниці). Остап навчався у Львівській академічній гімназії, проте через проблеми зі здоров’ям змушений був перервати навчання. Cтан хвороби став своєрідним стимулом до творчості. Він  під впливом недуги став писати перші свої поетичні публікації і друкував їх на сторінках часописів “Дажбог”, “Назустріч”, “Ми”, “Діло” –  чи не найавторитетніших журналів і газет, що були відповідно до тодішньої риторики – ліберальними за своєю світоглядно-ідеологічною. Крім поезій, друкував нариси і фейлетони (під псевдонімом Тарас Кульчицький – за прізвищем товариша). З трудами і перервами закінчив він середню освіту і в 1935 р., йому пощастило вступити до Львівського університету на  філологічний факультет. Та на жаль йому знову не пощастило змушений був залишити університет через матеріальні труднощі. Повернувся на університет уже під час першої радянської окупації на  Львівську політехніку. Хотяй все таки залишався він активним учасником літературного процесу у Львові. Під час німецької окупації Тарнавський співпрацював з “Українськими щоденними вістями”, “Львівськими вістями”, місячником “Нові дні”, а також писав  для  Львівського театру опрацьовував програмки-довідки до різних п’єс в тому до “Гамлету” та  постановок Володимира Блавацького, що появлялися в  театрі в малих форм “Веселий Львів” ( він також автор куплетів, текстів пісень, скетчів). Політехніки він не закінчив, але літературна і громадська праця втягала його у вир громадського українського життя. Перед завершенням Другої світової війни, у 1944 р., він емігрував до Кракова, де співпрацював з “Краківськими вістями”, потім переїхав до Ґраца, де студіював інженерію, а звідси емігрував до Зальцбурґа. Перебував в таборах переміщуваних осіб, а 1949 р. переїхав разом з дружиною Мартою Сеньківською  до США і осів у місті Філадельфії, де доволі була помітна група української діаспори. В Америці Тарнавський спершу  почав  працювати фізичним робітником, потім, від 1951 р., його прийняли до праці на становище службовця в бюрі Злученого Українського Американського Допомогового Комітету у Філадельфії. В цьому періоді починається його активна  громадська праця, особливо в літературному Об’єднанні Українських Письменників “Слово”, у 1958 р. його обрали секретарем, а згодом був обраний  екзекутивнив директором. Саме тоді Остап Тарнавський продовжував працювати і  йому вдалося заваршити студії бібліотекознавства і отримати ступінь магістра (1962).

В 1966 до 1987 р. Працював він керівником відділу в бібліотеці міського коледжу у Філадельфії. Одночасно включився в працю у Філадельфійські пресові органи: щоденник «Америки», що почав виходити з 1950,  «Місіонар», літературний журнал «Київ» (1950 – 64), квартальник «Українська Книга», жіночий місячник «Наше Життя» (1944 -74), католицький тижневик «Шлях — The Way» (з 1940), «Нотатки з Мистецтва», а також тут виходило книжкові видавництва: «Провидіння» сестер-василіянок, Східноєвропейського Дослідного Інституту, «Київ», та ряд інших публікацій. Незважаючи на велике заангажовання в громадську працю Остап у 1976 р. в Українському Вільному Університеті в Мюнхені захистив докторську дисертацію, на тему: “Т.С. Еліот і Павло Тичина: порівняльна студія творчості двох поетів-модерністів”. Цей ступень відкрив йому ще  більш пресижні  можливості до праці. Філядельфія на цей період була чи ненайактивнішим середовищем української діаспори. Крім вище згаданих видавництв. тут діяли фінансові установи: Кредитова каса «Самопоміч», Українська щадничо-позичкова спілка та Щаднича каса «Тризуб». Більшість організацій об’єдналися у відділі УККА в яких Остап був членом. Понадто тут діяко декілька добре зорганізоварих релігійних організаціі, такі як; Українське релігійне товариство «Свята Софія» (з 1977). Товаристві за Український Патріярха, успішно діяв Східноєвропейський дослідний інститут ім. В. Липинського, Філія Українського католицького університету в Римі, Товариство опіки над українською молоддю, «Рідна Школа», Пласт, в роках 1949-57-х тут діяв Український театр під керівництвом В. Блавацького, з  1953 р. працював хор «Кобзар» (диригент Антін Рудницький), а з 1970-х років хор «Прометей» (диригент М. Длябога); існувало українське радіопересилання та інші установи в яких  діяв, або був членом О. Тарновський. Однак він був найбільш заангажований в літературному процесі. Він був один з активних діячів літературного об’єднання ,,Слово’’ до якого належали діаспорні письменники Америки і Канади.

Остап почав писати на почату 30-х рр. перші свої знамениті вірші у Львові. Протягом 1941 -1944 рр. працював журналістом, друку­ючи статті, поетичні твори в газетах «Львівські вісті» та «Краківські вісті». Глибоко переживав лихоліття так фашист­ської німецької, як і большевицької окупації. Доля змусила його залишити український Львів і вдатися на тулачку  в чужі далекі краї. Він прикрасно описав свою тулачку у спогадах “Літературний Львів. 1939–1944”, які спершу в неповному обсязі було надруковано на сторінках часописі “Сучасність” у 1987–1988 рр., а пізніше, по смерті автора, були видані у 1995 р. й перевидані у 2013 р. (двічі – у Львові). Спогади, де окрім опису цікавих історій і перипетій та світоглядних шукань, містять детальні відомості про перебіг радянської та німецької окупацій. Цей текст – один з небагатьох в українській мемуаристиці, що послідовно і без спокусливих відступів переповідає перебіг історичні події в літературному житті, при цьому ці описи унікально опрацьовані в яких охоплено і переосмислено різнонаціональну панораму, тобто охоплюють вони не лише українську, але й польські та єврейські перспективи з цього періоду. Тарнавський природно, безпретензійно, незаанґажовано говорить про кожне національне середовище у їхніх міжособицях, які мали місце ще до вибуху Друої світової війни. Одже твори Остапа Тарнавського за тематикою різноманітні, але надзвичайно глибокі його твори за своїм пізнавальнм змістом. А при тому він оригінальний поет, перекладач, серед іншого – відомий своєю версією “Сонетів” Вільяма Шекспіра, літературний критик, мистецтвознавець, публіцист. До його творчої спадщини належать міжіншим такі збірки: «Гамлет на українській сцені» (1943), “Слова і мрії” (1948), “Життя (вінок сонетів)” (1952), “Мости” (1956), “Самотнє дерево “(1960), театрознавчих та літературно-критичних книжок «Подорож поза відоме: шляхами модерної поезії» (1965), «Брат — братові» (1971), «Еліот Павло Тичина» (1967), у яких розкрився його небуденний талант поета і критика. Поет у своїх творах оформляє кращі традиції українського художнього слова 20—30-х років. Його  поетичні надбання  поверх  250 віршів. Про талант поета нас переконує  «Зібрані вірші» (1992) в якій у хронологічній послідовності представлено основний художній доробок автора. Його збірка «Під вікном ночі» дає повну підставу говорити про яскраво виражену в поезії автором філософське і мистецьке, оригінальне осмислення світу. Пригадаймо заголовки хотяй деяких віршів, а саме; (вірші «Генезис», «Той самий берег», «Хлопець і море», «Термінал», «Дійство про дерево» та ін.). Одна з ха­рактерних прикмет О. Тарнавського — тонка іронія, яка виблискує в непоодиноких віршах. Недарма одному з циклів віршів, автор дав назву «Вірші іронічні».

Тим і опргінальні поетичні надбання О. Тарнавського — від його збірки «Слова і мрії», що увібрала в себе твори, написані на рідній землі в кінці 30-х років, у період другої світової війни та на чужині в перші повоєнні роки, і до останніх віршів на схилі життя, становить мистецьку цілість поета і збагачують українську поезію, а тим самим її піднимають на вижини  літературного мистецтва. Для поезії митця притаманне тонке відчуття музичності українського слова.Вже ранні вірші О. Тарнавського («Слухаю в тиші»,«Осінь», «Нічна мандрівка» та ін.) відкривають самобутню звукову палітру його поезії. Ось яка багата мова, а своєю поезією поет ще більш її окрилює. Пригадаймо зміст вірша: «Темними тінями тонуть потомлені тони», або «Скрився скрипок скрип у віт розчепірені тіні, Тиша пришпи­лює шелест найменший шпильками…». Ця майстерність поета помітна вже у ранній поезії поета, де також помітно відчуваємо національно-патріотично визвольний дух. Досить  вдумливо прочитати вірш; «Листопадова містерія». У дев’яти строфах авторові вдалося відтворити той «величний час підйому і пориві до свободи», яку проголошувала  ЗУНР, «коли з піснями про червону калину» молодь ішла боротись за Україну. Мотив відомої стрілецької пісні органічно вплітається у національно- патріотичні інтонації «Листопадової містерії», піднимаємо похилену калину в лузі, і цей текст промовляє з його книжечки есеїстики: “Подорож поза відоме: шляхами модерної поезії” (1965) і “Туга за мітом” (1966). Національні мотиви художньо втілюються у віршах «Мо­литва за полеглих», «Голос із чужини», «Батьківщина», «Вірш про отамана Петлюру» та інші твори подібного змісту. Як кажуть від збірки до збірки розширювався тематичний діапазон творчості поета, виразніше окреслювалися питомі прикмети бачення й відтворення світу. Ліричний характер поезії О. Тарнавського доповнюється філософськими роздумами про долю людини, її призначення й покликання, в тому про долю власного народу. У багатьох віршах порушується тема мистецтва, долі митця, який втра­тив Батьківщину. Десятки творів митець присвятив Т. Шев­ченкові, І. Франкові, Лесі Українці, Є. Маланюкові, Б. Кравціву, акторові В. Блавацькому, художникам Я. Гніздовському, О. Грищенкові та іншим, подавши цілу галерею портре­тів визначних діячів культури.

Говорячи про О. Тарнавського-поета, необхідно виділити його сонетарій. Спочатку з’явився «Вінок сонетів», а згодом цикл «Сотня сонетів». Вірші-сонети відзначаються чіткістю й логічністю думки, строгістю класичної структури, широкою амплітудою переживань. Тут і політична інвектива «Реквієм революції», і сатирично-іронічний роздум на тему покірливо-рабської філософії («Барани»), і повчання синові Маркові з нагоди одруження («Весільне вітання»), і пошук істо­ричного коріння рідного народу («Родовід») та багато інших медитацій на нагальні теми життя. О. Тарнавський виступив і в жанрі малої прози, він —:автор збірки оповідань «Камінні ступені» (1973). Поетові та­

кож належать переклади з європейських мов, які доповню­ють наше уявлення про його мистецьку палітру.Багато зробив О. Тарнавський як один з активних діячів об’єднання українських письменників діаспори «Слово», видаючи де­сятки різних публікацій та допомагав організаційно зміцнити письменницьку установу. Він був ініціатором багатьох громадсько-культурних заходів, які були спрямовані на з’єднання української діаспори. Його національні мотиви у віршах «Мо­литва за полеглих», «Голос із чужини», «Батьківщина» цементували українців. Він дуже часто виступаючи на зборах, або на різних вічах говорив; ,,Всіх нас єднає почуття приналежности до  великого українського народу і любив наводити слова Овідія Назона, одного з найвидатрніших римських поетів, що вже більше як 2000 років  цісаром Августом був засланий над Чорне Море до колонії Томи. На засланю, написав Овідій свої найвизначніші твори – ,,Скорбні елегії’’ та ,,Листи з Понту’’, В тих творах Овідій писав; ,,Виїжджаючи в далекі краї, людина міняє підсоння, а не душу’’. Одже в нас українська душа, яка вжодному разі не підлягає зміні, говорив він, вона відзначається святістю.  Григорій Костюк у своїй доповіді, присвяченій 15-річчю діяльності «Слова», нагадував слова великого французького письменника-емігранта Віктора Гюго, який на заклик короля Луї Наполеона повернутися на батьківщину відповів так: «Я вернуся у Францію тоді, коли туди повернеться свобода». Остап Тарнавський у статті, присвяченій поезії еміграції, писав: «Українські поети вийшли на еміграцію… підтримати духа української людини у її справедливих змаганнях емансепуватись до повної свободи. Це ж вони, мов ті стародавні пророки, винесли із розбитого українського храму найбільшу тайну тайн, немов український кивот, щоб зберегти його, щоб заховати його перед цілковитим знищенням і знову повернути, коли цей український храм буде відбудований». Він вірив, що «література еміграції» — це та ділянка, яка в майбутній вільній Україні відограє значну роль.

Історія розвитку української літератури була б неповною і однобокою без докладної характеристики літературних процесів діаспори. Діяльність українських письменників за кордоном вимагає більшої уваги сучасних дослідників. Свобода повернулась в Україну, і тепер на батьківщину повинні повернутись ті, хто жив і творив задля неї, виборював її незалежність на чужині. Своїма творами повинен повернитися і О. Тарнавський і десятки-сотки інших. Він же відзначався  патріотичною мужністю, яка пригадує нам історію старозавітного Ізраіля, де загорівся Хоривський огонь і почувся Божий поклик, що звертався до Мойсея, а через Мойсея до всього народу у якого велике не тільки минуле, але також велике чекало майбутнє. Ці віщі слова лунають крізь творчість Тарнавського і зобов’язують усіх нас до подвигів в оновлених силах служити нації. Завершуючи загальну розповідь про О. Тарнавського, додам що творчість письменника увійшла до культової вже сьогодні антології “Координати” (1969; упорядники Богдан Бойчук і Богдан Рубчак), видано “Камінні ступені: новели і нариси” (1979). Більшість есеїв, наукових праць, публіцистичних статей зібрані у книзі “Відоме й позавідоме” (Київ, 1999), що вийшла у серії “Українська модерна література”. “Сотня сонетів” (1980), посмертне видання “Зібрані вірші” (1992), Натомість проза та переклади Тарнавського були перевидані: “Крейзі’’ та інші оповідання” (Київ, 2005) та “Поетичні переклади” (Київ, 2006). Все таки мені видається, що пока, немає в повні підсумкового видання поетичних творів Остапа Тарнавського в Україні. Ця загально обговорювана спадщина Тарнавського універсальна і вона піднимає українську літературу на європейські мистецькі вижини. Помітний внесок у розвиток українського художнього слова зробив Остап Тарнавський – талановитий письменник і перекладач, вдумливий критик, активний організатор літе­ратурно-мистецького життя. Людина глибоких патріотичних почуттів, яка над усе любила Україну, живилася воле­любним подихом рідної землі. Його життєвий шлях просвіщував Франківський дивіз пророцтва: ,,Встане мати-Україна, Щаслива і вільна…’’ Невимовно зрадів він коли вона встала та на жаль ця радість була короткою. Остап Тарнавський помер 19 вересня 1992 р. у Філадельфії (США), там і  похоронений.

Ярослав Стех