В пам’ять в 40-й день від смерті українсько-канадської мисткині Парасі Іванець

Ярослав Стех

Одвічна турбота буття кожної людини – життя, праця і смерть. Щоб прожити життя і не встидатися за прожиті роки а в міру можливостей гідно з шаною відпочивати на цвинтарній землі, де завершився вік і згасло земське життя, де зупинилося серце, але пам’ять серед живих залишилася незатертою. 19 грудня 1920 р. на 101-му році трудо˗любимого життя відійшла у вічність Парася Іванець, яка останні роки жила в будинку опіки Henley House у Сент-Кетеринсі. Вона широко відома, як українсько канадська месткиня вспадщині якої поверх 150 українських церков. Пані Парася широко відома, як українська мистецька на еміграції, яка своїми мистецькими творамі увічнила українські святині побудовані руками емігрантів. Коли пишу ці слова на мою думку приходить посмертно видана книга (1996 р.) ,,Українські мистці поза Батьківщиною’’ (227 с.), яку видано за авторством Івана Кейвана, визначного мистеця та історика мистецтва, дійсного члена НТШ (історична секція). Помер І. Кейван у вересні 1992 р. і залишив нам цінну спадщину мистецьких творів, безліч цінних статей на мистецькі теми, три монографії, між якими – люксусове видання ,,Тарас Шевченко – образотворчий мистець’’ (КУК, 1964 р.). Його монументальні праці становлять переконливий творчий капітал в історії українського мистецтва. В якому відзеркалено творчо-мистецьку велич українців особливо за межами батьківщини. Мистецька творчість українців – це те ядро за яке нас шанують чужинці, це той національний Пашпорт, який викликає узасаднену національну гордість. В нашій статті, ми звернемось до творчості української мисткині Парасі Іванець, яка в різні періоди творчого зростання ставила перед собою нові мистецькі завдання. Їй творчо-мистецьким дороговсказом стали святині, які не тільки відігравали і відіграють в житті основну роль в українській діаспорі, але вони головно ідентифікуються з духом нашого народу. Парася неодноразово стверджувала, що наше життя не тільки в чужині, але і на рідних землях пов’язане з церквою, коли цей зв’язок затрачується гине і оганьблюється ціла нація. До популяризації мисткині Парасі Іванець надзвичайно багато спричинився своїми змістовно талановитими статтями Йосиф Сірка, який родом походить із Закарпаття, Вищі студії закінчив Й. Сірка в Києві, довгі роки працював у УВУ в Мюнхені, а під сучасну пору живе в Торонто і плодовиті статті на різні теми заміщує в українських часописах.

Парася Іванець

Мені також надзвичайно приємно поділитися своїми спостереженнями про визначну і заслужену художницю Вельмишановну Парасю Іванець, яка є моєю землякою. Вона становить загальнонаціональну гордість. Пригадаймо пані Парася народилася 15 березня 1920 р. в прекрасному селі Піддубцях, що розташовані на берегах мальовничої річки Солокії у віддалі 2-х кілометрів від місточка Угнова. У цьому селі народился також моя мама її звали Христина Чуба, а Парасі прізвище Криса. В дитячих роках Парася з моєю мамою товаришували. Згодом моя мама вийшла заміж до сусіднього села Вільки і прийняла прізвище Стех, а Парася виїхала з с. Піддубець на постіне життя до м. Угніва і там вона заклала свою сім’ю з доктором Василем Іванцем (1905-1979) і прийняла його прізвище – Іванець. Василь Іванець муж Парасі походив з поблизького села Губенок, медичні студії завершив в 1935 р. в Кракові. Працював лікарем в Угнові і займався активною громадською працею.Парася Іванець відома як громадська діячка на Угнівщині, вона займалася культурно-освітньою працею. Угнів був осередком просвітницької праці. Тут народився і діяв легендарний командир УПА Закерзоння Мирослав Онишкевич-”Орест” історична пам’ять про нього зберігається на цілому Закерзоння і викликає узасаднену гордість. Коли осмислю цей період мушу щиро визнати, що Парася з ранніх років була наділена не тільки вродою і патріотизмом, але відзначалася великою життєвою здатністю, зарадністю та вмінням виходити з складних життєвих складнощей. Її життєві громадські осяги, напувають усіх нас великою радістю й гордістю. Доля їй так склалася, що з наближенням більшовицького фронту, щоб уникнути репресій за патріотичну діяльність вона разом з мужом подалися на Захід. Через Австрію, Західню Німеччину, табори переміщуваних осіб, дісталася в Нову Шотляндію, через далеку північ Канади –Ґрейт Бер Лейк, де жила з мужом 3 роки, виконуючи різну працю, а звідси дісталися на початку 1956 року подружжя Іванців переїхало до Едмонтону Альберта.

Тоді коли подружжя Іванців мандрували чужими світами у 1945 р наші корінні терени Сталін подарував Польщі. Звідси тобто з Підубець та Угнівщини українське населення в більшості було переселене на терен України. Колишні мешканці села Піддубець були переселені в околиці м. Бережан. А в 1947 р. з корінних наших прабатьківських земель всіх українців, які не виїхали в Україну, в рамках акції ,,Вісла’’ було депортовано на понімецькі землі в західну Польщу. Врешті на підставі радянського-польського договору з 1951 р. Угнів та с. Піддубці було приєднано до України, а тодішніх мешканців переселено.Так, що земляки Парасі Іванець переживали на рідній землі, а вона на початку в діаспорі також проживала ряд негод.Щойно, коли її муж д-р В. Іванець в Канаді склав успішно іспити з нострифікації лікарського диплому і отримав повну лікарську кваліфікацію їхнє життя проясніло. Працюючи лікаре, пан В. Іванець не тільки включився в українську громадську діяльність, активно працював в лікарському товаристві, був членом НТШ та був відомим українсько-канадським спонсором в закресі потреб українській громаді. Але і його дружина завершила мистецьку освіту і стала професійно займатися мистецькою діяльністю. Зрештою, вона вже в Угнові малювали свої перші різні молодіжні картини. За її словами –між територією, її природою і народом існує дуже інтимний зв’язок, який віддзеркалюється в мистецтві. Наша національна духовність з її глибоким корінням в нашому природньому патріотизмі, все це споріднює нас з фольклором піснею мистецтвом і релігією. І любов до рідного народу споріднила і полонила її душу до мистецтва, яке стало її тлом національно-культурним скарбом нашого народу. Головною творчою темою Парасі стало малярство церков, іконостасів та ікони. За допомогою церков з біблійною святістю можна впливати на душевний інтелектуальний розвиток суспільства та утверджувати релігійні і мистецькі ресурси, для збереження національної тожсамості – не одноразова на своїх доповідях говорила Парася Іванець і піднимала рівень духовної культури.

В Едмонтоні Парася закінчила Мистецьку академію у відомого мистця Ю. Буцманюка та, одночасно, поглиблювала свої знання в Альбертському університеті. Саме на той період освіти припадає її ознайомлення всестороннюю технікою малярства. В 1967-го вона допомагає Ю. Буцманюкові при малюванні іконостасу в катедрі Св. Йосафата в Едмонтоні. Була не лише помічницею, а й співавтором деяких творів Буцманюка, після його смерти 1968 року, вона успішно закінчила працю над іконостасом, дотримуючи розпочатий стиль свого вчителя. Один із відомих малярів Іван Сич, розмалював такі церкви як св, Миколая в Вінніпезі, в Іст-Кідломені і в Елмі та Боседжурі, Розі та церкву Успіння Богоматері в Портаж-ля-Пері всі вони в Манітобі. А в Альберті Сич розмалював церкву Св. Петра і Павла в Мондері, а також він малював цілий ряд декораційних картин з церковної тематики, в який помітні національні символи. Пані Парася була добре знайома з художником Іваном Сичом та особливо була знайома з художником Яковим Майдаником (1891-1984), він знаний як художник з Саскачевані й Альберти. З тими художниками П. Іванець, а також з художником Петром Липинським (1888-1975) співпрацювала в закресі малярства – про це згадує Іван Кейван ,,Українські митці поза Батьківщиною’’ (Едмонтон- 1996). Церква це той ,,Євшан зілля’’, який має незвиклу силу єднати Боже з людством. Аналізуючи художню вартість П. Іванець її мистецька творчість тісно переплітається з любов’ю до Батьківщини. А на думку багатьох вчених національна ідея сприяє довголіттю. На підтвердження того, що національна ідея допомагала українським борцям за незалежність можна знайти підтвердження у таких виразних постатях як останній отаман Війська Запорізького Низового Петро Калнишевський (1690-1803), який помер на засланні у Соловецькому монастирі. Сотки українських борців проти московського окупанта, які пережили сибірські та інші ГУЛАГи Росії, серед яких був і патріарх греко-католицької церкви Йосиф Сліпий (1892 – 1984), українські дисиденти, які жили задля ідеї незалежної України. До них слід зарахувати і борців УПА, які боролись проти московської і гітлерівської окупації, діячі ОУН, які пережили совєтські, польські і німецькі концентраційні табори. Ще й сьогодні окремі діячі у віці понад 90 років переживають за Україну, для яких„Україна понад усе – Святая Святих”.

Малярство становить універсальну мову, за допомогою якої можна спілкуватися з різними людьми, бо творами малярства можна без мови говорити, відчувати глибинне зворушення, якого часта не можна передати словами мови. Малярство так як музика своєю цінністю розбуджують людську інтуїцію, уяву і здатне викликати безмежне вдоволення, це джерело всякої краси і духовного багацтва. Українські церкви, зокрема в провінціях західної Канади були об’єктом художнього зацікавлення багатьох художників, митців та письменників. Твори малярів, а в тому художні твори Парасі з 1962-го брали активну участь у різних мистецьких виставках — групових і персональних, які відбувалися у багатьох країнах світу. Вона репрезентувала різні жанри малярства, з перевагою олійної техніки. До її успішних праць можна зарахувати надзвичайно вдалі портрети «П. Дора», «Катруся», «Гіндус», «Мурин», «Автопортрет», які відзначаються бездоганною композицією та схопленням зовнішніх рис, характеру. Колоритом і динамікою позначені її праці «Маляр при праці», «Сінокоси», «Жнива», «Жінки йдуть до праці», «Гіпівське життя», «На березі» й ін. До успішних творів п. Іванець належать мистецькі праці, серед яких — численні пейзажі «Скелі», «Коріння», «Гірське озеро», «Серед літа», «Ріка Гінтон», «Захід сонця» та низка інших, в яких відчуваємо теплий сонячний колорит і помічаємо нюанси природи. Реалістичні картини п. Іванець «Хата», «Три родини», «Забута людьми», «Хата з вітряком», «Залишена ферма», «Початки Едмонтону» й інші вартісні не тільки з мистецького погляду, але й з історичного, пізнавального. Окремим періодом творчости мисткині можна назвати цикл рослин і квітів, які притягують увагу глядача своєю оригінальністю та чудовим кольоровим зображенням. До окремого жанру Парасі належать твори сакрального характеру, які вона виконала з особливою любов’ю та майстерністю.

Крім іконостасу Св. Йосафата, написала численні ікони, які зберігають у приватних колекціях, дві є у церкві оо. Василіян, а одна — у церкві Св. Івана Богослова у Сент-Кетеринсі. З особливою любов’ю художниця виготовила дві Плащаниці, одну з яких зберігають у Музеї м. Мондер (провінція Альберта), а другу вона подарувала каплиці Пансіонату ім. Івана Франка у Міссіссазі (провінція Онтаріо). Крім сотень своїх мистецьких творів, Парася Іванець вела також величезну працю дослідника-фіксатора та мистця. Впродовж десяти років, у супроводі чоловіка, вона їздила по преріях Альберти й олією на полотні та картоні зберегла пам’ять про 160 українських церков. З-поміж них зараз уже багато піддалися руйнівній силі часу та браку догляду за ними. З цих, можна сміливо сказати, історичних картин, 153 увійшли до книги «Українські церкви Альберти» (Пряшів, 1991, 190 с.). Цю книгу з особистим автографом пані Парася подарила мені. Книга вийшла двома мовами — англійською й українською, і вміщує надзвичайно вартісну інформацію про окремі церкви, що є основою на більшу наукову працю. Майже весь наклад (2 тис. примірників) завезли до України, альбом знайшов своє місце в різних українських бібліотеках. Окремі примірники можна було придбати також у заповіднику Шевченківський гай у Львові. Оригінали вміщених у книзі репродукцій п. Іванець подарувала Українському музею в Едмонтоні. 1977 року Іванці переїхали жити з Едмонтона до Сент-Кетеринса. Доля й тут поставила Парасю перед випробування — вже після двох років, на новому місці, вона повдовіла. Після смерти чоловіка цілковито зайнялася творчістю — тут створила численні ікони, нові картини, брала участь у культурному житті громади. Під церквою Св. Кирила та Методія у Сент-Кетеринсі організувала і спонсорувала музей, до якого подарувала експонати. Численні картини Парасі Іванець зараз прикрашають стіни Українського дому сеньйорів у Сент-Кетеринсі, які подарувала, проживаючи тут кілька років. Протягом часу Парася запам’яталася по обох сторонах Океану. У творчому сенсі мисткиня виставляла свої твори у багатьох містах Европи, Америки та Канади. Протягом часу Парася Іванець свої картини дарувала Українському музеєві в Альберті, друзям і численним знайомим. Її художня та громадська діяльність дала позитивні результати. При її допомозі і сприянню та спонсорстві під церквою Св. Кирила і Методія у Сент Кетрінс був відкритий музей з експонатами, які вона подарувала. Її ікони знайшли постійне місце не в одній галерії та родині, як символи віри. Щедрою, щодо подарованих картин, П. Іванець була й до Дому сеньйорів у Сент Кетрінс передала не одну картину, де вона проживала, а також до Пансіону І.Франка в м. Міссіссаґа та в інші надійні мистецькі сховища.

В мене особисто крім згаданої книги багато інших матеріалів пані Іванець, серед яких календар на 2019 рік. У цьому календарі вміщено 18 репродукцій художніх творів, з яких 8 картин квітів виконаних олією. На перших чотирьох сторінках календаря вміщена стаття українською і англійською мовами „Талант немає віку”, яка інформує читача про довгий і творчий шлях П.Іванець. Мені запам’яталася також прекрасна виставка картин в Канадсько-українській мистецькій фундації, де між іншим були презентовані художні твори Парасі, виставка проходила під назвою “Шедеври образотворчого мистецтва”. На тих виставках були представлені десятки унікальних творів різних визначних українських та зарубіжних митців, а в тому завжди окрасою виставок були саме твори П. Іванець. Можемо її сміло назвати, що це тріумфальна жінка, яка на тривало увійшла в родину визначних українських митців таких, як: Іван Труш, Любослав Гуцалюк, Олександр Архипенко, Яків Гніздовський, Микола Кричевський, Святослав Гординський, Карло Звіринський, Роман Сельський, Юліан Буцманюк, Опанас Заливаха, Петро Андрусів, Микола Неділко, Петро Носко, Едвард і Юрій Козак, Андрій Сологуб, Гаврило Глюк, Aдальберт Мартон, Юліан Колесар, Богдан Божемський, Богдан Титла, Петро Маґденко, Іван Бєльський, Віталій Литвин, Володимир Микита, Петро Шостак, Микола Жаровський, Марія Стиранка, Олена Кульчицька та 97 літня торонтська художниця Галина Новаківська та інші. Художниця Парася Іванець відома не тільки в Канаді, але й в Україні та Європі. Її біля 180 картин українських церков Альберти знайшли не тільки місце в одній з картинних галерей Едмонтона, Торонта, Нь-Йорка, Парижа, Мюнхена, Львова і Києва та інших містах, а також знайшли вони своє віддзеркалення в рецензіях у багатьох книга, календарях, авторитетних журналах та приватних колекціонерів.

Мисткиння повертх 30 своїх картин, включно з «Плащаницею» подарувала музеєві Пансіону ім. І.Франка в Місісазі (Онтаріо). Частину подаровала мистецьких творів численним парохіям і священикам в різних країнах. Велике значення в популяризації мистецтецького доробку мали її так індивідуальні, як і збірні виставки.У творчому сенсі П. Іванець запам’яталася більш як 201 персональними виставками своїх творів в канадських, американських та європейських містах. Твори художниці знайшли місце в різних галереях. Як зазначається, свою любов до українства Парася Іванець виявляла у мистецькому відображенні картин з типового українського життя, а любов до природи передавала кольорами квітів, дерев, любов до своєї церкви через ікони та плащаниці, які вона не тільки малювала, але й дарувала прихожим та церквам. 2015-го Парася переїхала жити до Пансіонату ім. Івана Франка в Міссіссазі. Тут відбулася й остання виставка її картин, які подарувала музеєві пансіонату. З вдячністю до мисткині, його управа видала «Календар 2019», який вміщує 18 репродукцій різних творів і статтю двома мовами про життєвий шлях мисткині. «Під кінець 2017 р. Парася Іванець переїхала до будинку опіки Henley House у Сент Кетрінс, де на 101 році 19 грудня 2020 р. відійшла у вічність», – йдеться в повідомленні. На завершення статті слід додати, що мисткиня Парася Іванець, була великою українською патріоткою і твердила, що любов до України дарує українським патріотам довголіття.

Ярослав Стех