У суботу, 22 жовтня 2016, у залі Українського народного дому відбулась, згідно з пляном друга вистава з триптиха, Шевченкові Гайдамаки. У цьому дійстві Народний артист України І. Бернацький з своїми молодими талановитими акторами Українського Драматичного Театру з несподіваним успіхом , продемонстрував знаменну й історично складну поему Шевченкові Гайдамаки. Тим разом можна сказати, що режисер І. Бернацький сам себе переверщив. Так, образно можна сказати про довершене дійство, яке без найменьшого сумніву потвердила спонтанними і довгими оплесками авдиторія.
Читаючи у пресі повідомлення – рекляму, що Український Драматичний Театр І. Бернацького, з нагоди свого 70-ть ліття здійснить театральний триптих і другою з трьох вистав будуть Шевченкові Гайдамаки, які, у березневі дні Шевченка, драматичний театр Бернацького демонстрував, у 2014 і 2015 рр., поеми Гайдамаки. Хто вже бачив, зовсім логічно подумав, це буде повторення. Але виявилось, що постановка Гайдамаки не була тотожна з попердіми. Звичайно, широкий горизонт поеми Гайдамаки був збережений, на якому розгортались фрагмети історії українського народу. Але були уведені нові епізоди, особлива гра артистів, які природньо вписувались в глибину поеми, поширювали її діяпазон і водночас, ставала прикладно, більше виразною.
Таким чином продемостровані кретерії дійства виявились не тільки іншими, але захоплюючими і полонили широку авдиторію. Твір Гайдамаки є багатогранною панорамою подій, особисто людського, суспільного, культурного і національного життя, того часу. Першим, ті історичні події глибоко осмислив, пов’язав й увів у життя нa сцені, неперевершений корифей – новатор, автор знаменної інсценізації Лесь Курбас. Слідом за ним, у цьому руслі, пішов І. Бернацький, який осмислючи поглибив, поширив і створив свою багатокольоритну картину, у візуальному, духовному і музично хоровому апектах. Ці глибоко осмиленні новoуведені фрагменти, від початку до кінця дійства викликали в авдиторії глибокі почування, пережиття й емоції та держали авдитоорію, у безперебійному захоплені.
Після закінчення спектаклю, я особисто був ще довго, довго у захоплені побаченого. почутого, і пережитого. Думав і передумував. Вражала продумана декорація, строї, виготовлені майстрами в Укрїні, оригінальна і милозвучна музика і спів, створені в Україні, завдяки талаговитого композитора Тараса Тарновецького. Це творчий колектив до дійсва Гайдамаки
Прелюдієм для дійства був знову виступ головного ред. Нової Газети Валентина Лабунського,який підкреслив, що виставою Гайдамаки відзначаться крім 70-ть ліття Народного артиста України Івана Бернацького також 10-ть ліття творчої діяльности артистів драматичноо театру . Фраґментарно розказав про постання театру, молодих і талановитих студійців , які сьогодні грають, як професійні актори.
Відкривається уявна занавіса і милозвучним, могутнім голосом звучать слова Шевченка покладені на крила нот і несуться у небесні простори – Ой літа орел літа сизий попід небесами, гуля Максим, гуля батько… З боків залі, рішучим кроком, зявляються на подіюмі бадьорі, у райдужних народних строях дівчата і хлопці з хоругвами і штиками. Низом подолині,- стелиться мельодійна пісня. Серед гущі гайдамаків , весь у чорному, головна персона дійства, І. Бернацький, який майстерно розгорнув широку історичну панораму – Запоріжжя, Дніпро і степи, де колись кувалась доля України і рішучо, словами поета голосить:
“Все йде, все минає і краю не має…
Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає…“
Продовжує:
“Сини мої, гайдамаки…“
I розповідь попливла про Умань , про ті пам’ятні драматичні часи, як річкою вода, як казка дітям. І знову зворушливі слова поета:
“Минають дні, минає літо,
А Україна знай, горить;
По селах плачуть голі діти:“
Розказують і про те, що колись “ревіли гармати“ , про тих відчайдушних козаків, козаків гайдамаків, які безвагання віддавали все, включно з життям за нашу свободу – за незалежну Україну. Відгомоном тих подій , можна назвати сучасні, унікальні Майдани Революцій – Оранжевої і Гідности, які прямо шокували, дивували і дивують, як колись гайдамаки, весь світ. І розказував про безталанного Ярему, якого ролю втілювали: Остап Антонюк, Володимир Левицький, Роман Верхняк, Петро Лотоцький, Михайло Качор й Ігор Королюк. Улюблену Оксану Яреми, прекрасно грали: Христина Місюк, Оксана Вовк, Марічка Бінч, Оксана Ізб’янська й Оксана Гап’юк, їх любовні пестощі і весілля. Лідія Кухта зіграла ролю черниці. І також розказав про безстрашних героїв Залізняка, ролю якого зіграв досвідчий актор Володимир Курило (послідовник свого батька) і Гонту, ролю якого прекрасно зіграв талановитий актор Юрко Михайлів.
Шевченко, свідомо,у передмові до своєї поеми Гайдамаки пише: “Слава Богу, що минуло! А надто як згадаєш, що ми одної матері діти…“ І продовжує: “Дід мій, хай здоров буде, коли починав розказувать що-небудь таке, що не сам бачив; а чув, то спершу скаже: Коли старі люди брешуть, то й я з ними“. Це давало можливість Шевченкові накреслювати картини своїми кольорами дійсних історичних персон, надаючи поемі різнобарв’я.
І так, перед багаточисленною авдиторією з особливим відчуттям вимальовувались візуальні картини поета:
“Заспіваю, заридаю,
Як мала дитина.
Заспіваю – море грає,
Вітер повіває…“
Або –“ Погас місяць, горить сонце.
Гайдамаки встали
Помолились…“
І тут гуртом – дівчата і хлопці, на колінах, молитовно , зворушливо співають, у прекрасно барвистому хоровому звучанні слова молитви – Вірую, в єдиного Бога Отця … Виконання хору України, музика Тараса Терлецького. Очарована авдиторя разом з акторами шепотіла – Вірою… І пронеслись слова поета:
“Думи мої, думи мої!
Ви мої єдині!
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині!…“
У благально гуртовому виконані прошепотіли: Оксана Бавдис, Анна й Оксана Гап’юк, Оксана Вовк, Оксана Ізб’янська, Марія Пруська, Лідія Кухта, Марія Хоптій і Марічка Бінч.
На подіюмі виринає, у красивих козацьких строях, колишній запорожець отаман Залізняк, досвідчений козак. Він командир повстання, мріючи воскресити, зруйновану Катериною Запоріжську Січ. Залізняк у свойому монолозі, могутнім голосом мовить – гетьмани, гетьмани… І кличе: “Гуляй сину! Поки доля встане, погуляєм!..
Посипались освячені ножі, які підбирали гайдамаки: Василь Букатюк, Василь Грицевський, Володимир Гутник, Богдан Іванцик, Микола Костинюк, Роман Савка, Назар Сухович, Павло Юрчак, Юрій Баюрак, Ігор Королюк, Володимир Коваль й Іван Щедлюк щоб боронити свою і національну принижену гідність. Мчить Ґонта з своєю поліційною сотнею, замість примирення, приєднався до гурта повстанців і стоїть поруч Залізняка. Лилась, лилась кров ріками не тільки поляків, але також євреїв, українців й українців “уніятів“. Звучали слова – за православну віру. На жаль, у той час православ’я не визнавало конфесійного плюралізму. (Правда, Шевченкова поема Гайдамаки про це не говорить. М.Г.)
Зенітом дійства стає Шевченків Гонта . (Історично, постать Гонти не є вигаданою, але реально, він був інший, як у поемі. Для прикладу, згідно з дослідниками, Гонта мав одного сина і три дочки, і як подають історики, урятував губернатора Младовича 18-ть річну дочку Вероніку і 7-ми річного сина Павла.)
У свойому зворушливо драматичному монолозі, Гонта майстерно волає – “Мовчіть, мовчіть! Знаю, знаю! Зібралась громада. Мої діти – католики“. Гайдамаки словами Шевченка голосять:
“Аж ось ведуть гайдамаки
Ксьондза –єзуіта
І двох хлопців, – Гонто, Гонто
Оце твої діти!
Ти нас ріжеш – заріж і їх:
Вони католики!“
А гайдамаки далі гучно гукали – католики, католики… Невідомо, чи спавді Гонта убив своїх дітей? Чи часом розказуючи дід , який сам не чув і не бачив і, як старі люди вигадав, а може це особистий штрих Шевченка? І лунали слова Тараса: “Гомоніла Україна, довго гомоніла…“ Автор поеми після страти дітей розгортає душевний біль і переживання Гонти. Відгукується батьківський жаль у похоронному епізоді, кладучи своїх дітей у могилу. Шевченко розказує: “Кладе у темну хату і не дивиться, і ніби не чує: “Ми не ляхи тату“. Це глибина почуттів , безмежного жалю і душевного болю.
І у фінальному епізоді драматичного дійста з уст гайдамаків – акторів разом з Гонтою, молитовно, звучать благально зорушливі слова поеми: “Простіть, сини! Я прощаю, Що ви католики“. Це була неперевершена вистота дійства– простіть, простіть сини мої , і на ці слова відгукнулась широка авдиторія бурею спонтанних, довготривалих оплеків. Безмежно раділа авдиторія разом з акторами і неперевершеним творцем – режисером дійства Іваном Бернацьким.
Микола Галів
Світлив Степан Слуцький