Усі вже почали підбивати підсумки року. Публікуються рейтинги підтримок та розчарувань. У соціологічних дослідженнях, як правило, просять обрати 3-4 пункти, які, на думку респондента, мають найважливіше значення.
Питання, знову ж, поверхневі. Тому ми і бачимо результати соцдосліджень — банальні, одноманітні. І бачимо лише тенденції в їхній динаміці. Або багаторічні проблеми: війна, безробіття, якість медичних послуг. І таким чином соціологія з науки перетворюється політтехнологами на ефективний інструмент формування громадської думки та маніпуляцій.
Що ж, можна спробувати в дусі соціології, але глибше. І окреслити справжні, а не надумані проблеми.
І я спробую окреслити рік не в сенсі “збільшився дефіцит бюджету” чи “зменшилася довіра до інституту президента”, а в розрізі стану влади і суспільства.
Суспільство
Тож якщо ставити питання, що показало суспільство у 2020 році (три, на мою думку, найпоказовіші позиції):
1. 2020 рік показав, що толерантність українців, яка, безумовно, одна з найвищих у Європі — все ж іноді пробуксовує. Нові Санжари — тому приклад. Сплеск ненависті в суспільстві показує, що такою завжди є маса людей.
Це коли кожен сам по собі — постить котиків і допомагає бабусям дорогу переходити, а разом (а якщо ще й людьми зманіпулювали) перетворюються в натовп, готовий “не таких” викидати з суспільства.
2. Вибори цього року явно показали, що українці мають толерантність до корупції. Принцип вибору корумпованих кандидатів у мери та депутати був узагальнено такий: “Сам краде, але й іншим жити дає.
Таким був вибір значної частини суспільства, і фокус-групи це дуже чітко показують. Радує лише те, що відсоток таких відповідей серед молоді нижчий, ніж у людей старшого віку.
3. За різними дослідженнями, від 32 до 40% громадян готові поступитися деякими правами і свободами в обмін на добробут. І це більше, ніж у 2018 році. Тоді лише 26% були готові обміняти свободу на добробут.
І ця карантинна тенденція показує, що цінності свободи ще не зовсім прижилися у суспільстві. І радує знову ж, лише те, що молоді люди більше цінують свободу, ніж старші покоління.
Якщо проблему не усвідомлюють не тільки прості люди, а й замовники соціології — то це не значить, що вона відсутня.
На мою думку, три основні неусвідомлені проблеми суспільства:
1. Недовіра більшості людей до владних інституцій. Причому в узагальнених рейтингах нам подають загальні цифри недовіри: до Верховної Ради, НАБУ чи конкретних політиків.
Фокус-групи, своєю чергою, явно показують, що більше третини людей не довіряють жодній державній інституції (виключенням є ЗСУ) та органам місцевого самоврядування.
От конкретний Петро Петренко, учасник АТО — крім армії не вірить нікому. Тому й низька явка на місцеві вибори. Тому і при явці — вибори з меншого зла. Часто — нав’язаного.
2. Невпевненість у завтрашньому дні. Більшість буде як завгодно називати свої проблеми, але глибинно вони все одно переходять у цю. І це — базис для нового виду маніпуляції, які останні 5-10 років розганяє Росія — ностальгія за Радянським союзом.
Потрібно сказати, що невпевненість — це загальнолюдська проблема, притаманна постіндустріальному світові, який щодесятиліття змінюється. Але у нас вона проявлена більше, ніж загалом по Європі.
3. Демографічна катастрофа. При явно низькій репродуктивності нації ми ще й маємо шалений відтік молодих і активних. Які віддають дітей у школи вже там, на Заході. І треба розуміти, що ті діти вже ніколи до нас не повернуться.
Влада
Якщо ж говорити про владу, її позитиви і негативи у 2020 році, то позитив можна назвати лише один.
Зеленському і його команді безумовно вдалося повністю десакралізувати владу як таку. У центрі і на місцях. Я не знаю, коли іще владу так мало боялися. Кривлянням і смиканням, відсутністю кадрів вони остаточно зняли з влади якийсь ореол.
А ще 7 років тому бюджетників могли пачками виганяти на “антифашистські” мітинги чи навіть Антимайдан.
А в деякі виші в аспірантуру приймали виключно після вступу в “Партію регіонів”.
Тож попри все — для України це позитивний момент
Негативи:
1. Тотальна, неконтрольована брехня влади і суцільні маніпуляції — це тренд 2020 року. Відеоролики, які повністю не відповідають реальності. І “реальностей” вже не дві, а безліч.
Особливо це вражає стосовно війни.Коли ширилися казки про “наближення миру”, а морпіх Журавель стікав кров’ю. Коли Зеленського вже годували борщем, а військові чекали, коли… І таких “коли” є вдосталь кожного дня.
2. Непотизм і корупція. Призначаються свої, або від олігархів. Як виключення — не з нашої пісочниці — але зручні. І корупція, якої не бачили з 2013 року. І здавалося, що вже і не буде. Причому корупція на найвищому рівні. На місцях бачать — і мавпують.
3. “Доганяють” не тих. Заявлена боротьба з корупцією підмінена репресіями. І розмова не лише про Петра Порошенка, проти якого відкрили понад п’ятдесят надуманих справ.
Справи проти Андрія Антоненка, Марусі Звіробій та інших активістів вражають своєю середньовічною дикістю. У США проти Андрія Деркача вживають санкції. Коломойського там же звинувачують у федеральних злочинах.
А в Україні ці люди керують судовою системою і почуваються добре. Рішення Конституційного суду — це постріл в українську державність. Правоохоронна і судова система України це основний фільм жахів 2020 року.
І на “Оскар” претендує так багато людей та інституцій, що це тема окремої статті.
Фотоальбом 2020 року в Україні наскільки страшний, що жахливішими, мабуть, були у 21 столітті лише події 2014 року.
Але ми пережили цей рік. Подвиг медиків та подвиг військових цього року дають надію сподіватися нам, що ми як нація — таки відбулися.
І просто треба попрацювати над помилками. Виправитись. І піти далі.
Віктор Бобиренко