Кореспондент сайту 032.ua поспілкувався з Ігорем Оверченком – львів’янином, що переїхав у Еквадор та створив там власну плантацію кави, має ферму і планує створити притулок для тварин.
— Пане Ігорю, розкажіть трохи про себе: звідки родом, хто за освітою, як давно мешкаєте за кордоном?
— Звати мене Ігор Оверченко, я львів’янин, а точніше – з Левандівки, тобто левандівський батяр. Народився ще за часів Радянського союзу, у 1985 році закінчив фізичний факультет Львівського університету імені Івана Франка. За спеціальністю мені не вдалося довго попрацювати, а потім я 2 роки відслужив у армії, як лейтенант. А коли почалася Перебудова, то робилося все, щоб якось прожити…
— Чому обрали саме Еквадор?
— У нас є родина – моєї мами двоюрідні брати, які після війни втекли у США, і мені вдалося отримати візу й потрапити у Сполучені Штати Америки. Я вважаю, що то була доля, тому що дуже багато людей у той час не могли отримати візу. Ви спитаєте, що ж я роблю в Еквадорі у цей час, чому покинув таку країну мрій, як Штати? Це досить цікава історія, як я потрапив сюди. Хоча у США я прожив трохи більше, як 20 років, але в мене завжди була мрія – мати своє господарство, жити тихо і мирно поближче до природи, з тваринами – зараз у мене 4 собаки.
У Штатах я ходив до спортивного клубу, де на вході еквадорка перевіряла, чи ти член клубу. Я в той час мріяв потрапити у Патагонію, в Аргентину. У мене була “грін карта” і український паспорт, але, як з’ясувалося, для того треба було робити візу. Я дуже не люблю ту бюрократію, розповів їй про це, а вона каже: “Чому не поїдеш в Еквадор?”. Я перевірив – виявляється, українців приймають в Еквадорі без візи, гори у них теж є. Тож я приїхав у Еквадор і одразу відчув, що це – те, що я хочу.
Вперше я проїздив 8 днів по Еквадору і зрозумів, що буду переїжджати сюди. Досить довго шукав, і знайшов ферму, яка має 12 гектарів і називається “Finca Figaro”. У 2008 році я купив цю ферму, а на постійне проживання сюди переїхав у 2012 році і мешкаю тут уже 7 років.
Звичайно, довелося вивчити іспанську мову (вона, до речі, набагато простіша, ніж англійська), але знання англійської також допомагає вивчати іспанську. Крім того, як типовий львів’янин я розмовляю польською і російською, як виходець з колишнього СРСР.
Не так багато наших людей подорожує по Латинській Америці. Але хочу сказати, що Еквадор – це досить незвичайна країна. Це одна з таких маленьких країн, яка все має: хочете на океан – є Тихий океан, звичайно, тут не найліпші пляжі в світі, але вони є, хочете гористу місцевість – будь ласка, теж без проблем. Тут є один із найбільших діючих вулканів у світі – Котопаксі (висота 5911 м – ред.), який 2 роки тому пихтів-пихтів, усіх лякав, бо думали, що столицю – Кіто – засипле, але потім щось передумав і перестав пихтіти… Маємо вулкани, маємо джунглі – до кольору, до вибору, як у нас казали. І природа дуже гарна і різноманітна. Тут можна за пів години, їдучи машиною, цілком змінити клімат і різновидність природи…
Еквадор для любителів птахів – узагалі рай. Недалеко біля мене є село, колись там нарахували 300 різних видів птахів на 1 квадратний кілометр. І за останні 3 – 5 років Еквадор постійно виграє спеціалізовані конкурси, коли люди, які займаються птахами, у різних країнах, рахують, скількох птахів вони побачать за 12 годин.
Звичайно, як і всюди, тут є свої плюси та мінуси, але в Еквадорі – дуже хороша і родюча земля, дешеві фрукти й овочі. У зв’язку з тим, що досить велика частина населення не має багато грошей, вони хімію не вживають, вирощують і їдять екологічно чисті продукти. Я в себе на фермі також маю банани, трошки апельсинів, мандаринів. Звичайно, у мене є і типова українська господарка: качки, кури, були вівці навіть, але довелось відмовитись від них, бо їм трошки не підходять умови.
— Що Ви робите у своїх “маленьких джунглях”?
— Купивши ферму, я зайнявся і озелененням. Тому що тут була трава для випасу худоби, а я хотів повернути ту екологію, яка була до того. Зусиллями волонтерів і моїх сусідів, які працювали для мене, ми посадили упродовж 3 років близько 4000 дерев. Моє завдання виглядало таким чином: якщо будуть дерева, тут з’явиться більше птахів і звірят, і більше кисню. Взагалі, Південна Америка не є така забруднена, як Європа чи США, тому що тут немає великих заводів і досить чисте, хороше повітря.
4 – 5 років тому я почав вирощувати каву. У Львові – “культ кави”, але вирощувати і пити свою каву – це “щось”. Я дуже задоволений з того, і багато моїх друзів теж задоволені. Я недавно спілкувався з товаришем з Дніпра, який хоче купити в мене каву і ми прийшли до висновку, що можливо, я єдиний українець, який вирощує каву. Якщо хтось ще вирощує каву – не ображайтесь, а навпаки, відгукніться, був би радий з вами поспілкуватися!
У мене є чотири типи кави: катура, тобі, пакамара і типіка. Вони відрізняються трошки, але кава є кава – це те, що людині смакує. Мені найбільше смакує власна кава. Я застосовую інший метод для її висушення, для підготування до смаження. Коли збирають каву, її інколи називають “черешня”: вона подібно виглядає, має шкірку та м’якоть, і зерно в оболонці. Переважно, шкірку змивають і відділяють, є такі спеціальні жорна для перемелювання, тоді миють їх і висушують. А я висушую їх повністю, тому що ця м’якоть – солодка, і її смак передається зерну при сушенні, тоді кава має набагато ліпший смак. До речі, так само, кавові дерева сприяють збільшенню кисню, я десь читав, що вони відповідають за 33% кисню в світі.
Ось так виглядає упаковка моєї кави. Я навіть не задумувався над тим, що це вийшло у наших кольорах [червоно-чорний – ред.], потім аж зрозумів, коли зробив.
До мене часом приїжджають туристи, адже на фермі є багато цікавого, на що подивитися. Можна спекти хліб у глиняній пічці, яку я сам зробив, можна звудити ковбаски – теж для того є спеціально зроблене устаткування, позбирати каву, банани, подивитись на папуг. І, звичайно, природа – несамовиті краєвиди, свіже повітря.
— З Вашого власного досвіду, чи складно українцеві адаптуватися до життя у іншій країні, завести там бізнес?
— Тут є трошки українців, українська община. Більшість із них, правда, російськомовні. Але з тим у нас нема проблем, бо переважно, вони всі патріоти України. Я радий їх бачити і спілкуватись із ними. Багато з них приїхали сюди в пошуках ліпшої долі, чомусь вибрали цю країну, але більшість із них, як і всі українці, люди трудолюбиві, якось всі влаштувалися і можуть собі дозволити досить нормально жити. Багато з них займаються продажем троянди, тому що Еквадор – один із найбільших експортерів троянд у світі. З ким не говорив, – ніхто не жаліється, але деякі недавно повернулись в Україну, у зв’язку зі сімейними обставинами. А так – хто має бажання, можливості, буду радий, якщо приїдуть мене відвідати, показати все, у мене також можна зупинитися.
— Як еквадорці ставляться до українців?
— Еквадорці – переважно досить хороші люди, які нормально ставляться до іноземців. Називають, правда, усіх “грінґос”, незалежно чи ти українець, чи з Північної Америки, чи з Канади… Вони миролюбиві й приємні люди. І кухня у них досить непогана, хоч вони вживають багато карбогідратів: тобі можуть дати кусочок м’яса з рисом, і з картоплею, і з бобами. У них, як в Україні, прийнято щодня вживати зупу: в Еквадорі я ще поганої зупи не їв. Із екзотичних продуктів у них є “куї” – це морська свинка, яку смажать на грилі: я спробував, але ліпше смакує курятина. Їх готують переважно у гірській місцевості, а якщо поїхати на узбережжя, там більш популярні морепродукти – риба, креветки та інше. Також еквадорці їдять багато рису та бананів, але є банани такі, які ми знаємо, а є зелені, які по-іспанськи називаються “platano verde”, їх можна смажити, робити з них млинці й багато інших страв. У еквадорців узагалі досить проста кухня, але поживна і смачна.
— Які сфери збираєтесь підкорювати у найближчому майбутньому?
— У мене є один проект – оскільки я люблю звірів, хочу створити куточок для собак і котів. Коли я востаннє був у Львові, не бачив вуличних собак, але тут справді проблема з ними. Я завжди вважав, що люди, які мають руки і голову, можуть якось собі самі зарадити, а ось наші чотирилапі друзі – не можуть і від нас залежать. Ми самі їх колись приручили, а коли вони стали непотрібними, то не піклуємось про них. Тому я хочу створити такий собачий притулок і працювати в тому напрямку. І, звичайно, продовжувати вирощувати каву, яку із задоволенням хтось буде пити у Дніпрі і, сподіваюсь, хтось захоче спробувати і у Львові.
Стаття передрукована з дозволу редкції 032.ua. Усі фото Ігорa Оверченкa.