Коли запитати пересічного львів’янина, скільки козацьких пам’ятників є у Львові, він, не задумуючись, назве пам’ятник Іванові Підкові. Дехто більш обізнаний згадає ще погруддя Богданові Хмельницькому в однойменному парку та пам’ятний камінь Максиму Кривоносу на Високому замку А між тим у центрі Львова височіє ще один козацький пам’ятник.. Це величний монумент Адаму Міцкевичу.
Відчуваю, як здивовано вигукне читач: хіба міг А.Міцкевич, відомий польський письменник, мати якесь відношення до українських козаків? Виявляється, що не лише мав, а й сам був у козаках. Але про все по порядку. 1853 році розпочинається Кримська війна. Ця війна яскраво викрила всю відсталість і гнилизну кріпосницького самодержавства в Російській імперії і на весь світ прославила українських моряків та чорноморських козацьких пластунів Кубанського козачого війська, котрі своїми подвигами при обороні Севастополя від англо-франко-турецьких військ змусили про себе говорити всю Європу.
Але українські козаки воювали і проти росіян. Російська історіографія всіляко замовчує, що на боці англо-франко-турецької коаліції бився і козацький корпус у складі турецьких військ, котрий складався з двох полків українських козаків (по 1400 шабель) під командуванням генерала Михайла Чайковського (Садик-паші). Цей нащадок козацького роду (його мати була внучкою гетьмана Івана Брюховецького) мріяв за допомогою європейських держав і Туреччини визволити Україну із московського ярма.
У січні 1854 року почалося формування першого козацького полку. Опікувався створенням козацького корпусу англійський лорд Дюблей Стюарт. Командуючий турецькою армією був настільки задоволений козаками, що одразу ж подав рапорт до султанської канцелярії на створення другого козацького полку. У полку отамана Чайки (так він називав себе серед козаків) свято дотримувалися козацьких традицій, мовою спілкування і команд була українська. М.Чайковський отримав від султана титул Міріміран Паші, котрий зазвичай надавався кошовим Задунайської Січі. Козакам було передано давній прапор Петра Дорошенка з півмісяцем і зіркою на червоному полі і золотим хрестом на срібному. Цей прапор був урочисто посвячений Константинопольським патріархом.
До складу полку входили колишні задунайські запорожці (Сірківська і Джереліївська сотні) і кубанські козаки (одна сотня). Ці козаки так уславилися різними розвідувальним рейдами і виправами, що самі турки називали їх „оком, вухом і спритом” війська. Турецькі башибузуки вважали за честь ходити в розвідки, вилазки чи патрулювання під керівництвом козацьких старшин і підстаршин, про що не раз просили керівництво не лише прості турецькі солдати, а й старшини і командири полків. Англійський полковник Сіменс, котрий спостерігав козаків у бою, так відгукувався про них: „Щоб мати уяву про козаків, треба їх бачити в ділі — „на полі бою показують допіру, чого вони вартують”. Він був свідком того, як чотири сотні козаків регулярних і три сотні нерегулярних, дали собі раду і змусили до відступу в кілька разів більше число російських гусарів і донських козаків.
В іншому бою шістдесят три козаки більше трьох годин не давали московським військам під керівництвом генерала Ушакова і полковника Сазонова в силі чотирьох батальйонів піхоти і десяти ескадронів кавалерії з артилерією і ракетами перейти берег коло Тульчі. Лише коли закінчилися боєприпаси, козаки відступили.Виконуючи в наступі роль передової сторожі, козаки перші зайняли Бухарест і Михайло Чайківський став комендантом міста.
Поповнювалися козацькі полки дезертирами з московського війська, найбільше було українців з Київської губернії. З Польщі прибув добровольцем навіть нащадок давнього козацького роду Виговський. З Бухаресту козаки перейшли в Браїлу, а потім, після захоплення Добруджі, вийшли на лінію річки Серет.
Ще на початку творення першого козацького полку ці польські еміграційні кола в Парижі, очолювані князем А. Чарторийським розпочали шалені інтриги проти Михайла Чайковського. Знаючи, що Чайковський набрав в другий козацький полк багато польських старшин, учасників листопадового повстання, польські можновладці домагаються від турецького уряду призначення командиром другого полку Володислава Замойського, близького свояка князя Чарторийського і переведення цього полку на утримання Англії.
Для вирішення суперечностей між Чайковським і Замойським від польського еміграційного уряду був висланий не хто інший як Адам Міцкевич. Прибувши до козацького табору і оцінивши організаційні здібності Чайковського, а також дисципліну і військову майстерність козаків, Міцкевич демонстративно для польської сторони записався в реєстр добруджських козаків, а саме в Джереліївську сотню під командою внука славного кошового Задунайської Січі Михайла Ляха. Більше того Міцкевич послав в Париж гостру реляцію проти створення другого польського полку на кошти Англії. В ній він зазначав: „ всі поляки повинні бути вояками, а всі русини повинні бути, як за часів Хмельницького, козаками”.
Лише смерть від холери в Константинополі завадила Міцкевичу особисто поїхати в Париж і переконати польський емігрантський уряд в цьому. Якби не ця смерть, хто зна, чи не читали ми б сьогодні захоплюючі оповідання про подвиги козака Міцкевича в боях за волю України.
Тому дивлячись сьогодні на пам’ятник Міцкевичу слід згадати, що навіть світової слави поет до речі білорус за походженням мав за честь називати себе українським козаком. Козацька слава невмируща.
Тарас Каляндрук, доктор філософії,
дослідник слов’янської лицарської культури