Тепер багато українців виїжджають на заробітки не в Європу чи Америку, а торують шляхи у країни Південної Азії. Саме так зробило молоде подружжя Максима та Мар’яни Матло з Черкащини, яке ми запросили до розмови.
— Почнемо з біографії. Максиме, де ви народилися, вчилися?
— Мені 30 років, народився в Черкасах. За освітою – вчитель історії. Перша закордонна робота ˗ офіціантом у Катарі. Там трохи заробив грошей. А головне, прийшов до розуміння, що по закордонах можна заробляти не тільки фізичною працею, а й інтелектуальною. Попри свою дружину удосконалив знання англійської мови. У Катарі працював у готелях та ресторанах. У Китаї вже вже викладачем.
— Мар’яно, розкажіть про себе
–— Я родом із села Лебедин Шполянського району Черкаської області. Мені 25 років. Закінчила Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького за спеціальністю «Українська мова та література, англійська мова та зарубіжна література». Ми одружилися з Максимом в Україні. Але виїхали за кордон поодинці, адже компанії в арабських країнах не брали сімейні пари. Тож першим подався Максим, а я приєдналася до нього через пів року.
Працювала разом із чоловіком у готельно-ресторанній сфері. Однак хотілося заробляти більше. Знайомі поїхали в Китай працювати вчителями. Ми теж вирішили спробувати.
— У Катарі не було можливості працювати вчителем англійської?
— На викладацьку роботу у Катарі там беруть лише вихідців із англомовних країн – США, Австралії, Британії. Наші ж співвітчизники, як і росіяни, казахи, киргизи, зазвичай працюють офіціантами, хостесами, продавцями.
У Катарі заробляли по 500-700 доларів (разом із чайовими). Роботодавець забезпечував житлом, харчуванням, довезенням на роботу та медичною страховкою. Тож майже всі кошти можна відкласти.
— Скільки у Китаї може заробити вчитель англійської?
— Новачкам пропонують 1000 доларів. Крім того, надають житло. Поступово місячна зарплата зростає до 1500-1800 доларів (залежно від міста, школи тощо).
Транспорт, харчування та комунальні послуги – за свій рахунок.
— Яка сума залишилася у вас в Китаї після всіх витрат?
— Спочатку було дуже сутужно. Бо хоча й нам винайняли квартиру, однак довелося купувати подушки, ковдри, посуд та інші необхідні речі. Тому першого місяця вдвох заледве відклали 1000 доларів.
Китай не такий дорогий, як США. Однак, порівняно з Катаром, ціни вищі. Жили ми у Центральній частині держави – містечку Jincheng, провінції Shanxi. Пекін значно дорожчий.
— А які зарплати у Пекіні чи Шанхаї? 2000 доларів?
— Можливо, не $2000, але $1500 буде. Щоправда, в тих містах і ціни вищі, майже удвічі.
— Яким чином китайці оцінювали ваші знання англійської?
— Відверто кажучи, китайці не оцінювали рівень мовних знань. Китайці “расисти”. Насамперед звертають увагу на колір шкіри, величину очей. За однакову роботу вихідці з Азії отримували набагато менше від інших. А серед представників європейської раси найвища зарплата була у жителів англомовних країн. Вони отримували в 2-3 рази більше, ніж українці.
— Чи можете стверджувати, що сім’я з двох осіб, з достатнім достатнім рівнем англійської, може мати в Китаї щомісяця 3000 доларів?
— Можливо, не три тисячі, але дві тисячі чистого може залишитися. Зараз у Китаї багато іноземців, тож заробітки впали.
Два роки тому китайці лише вимагали вищої освіти. Брали вчителем, навіть якщо ти повар із університетським дипломом, але знаєш англійську. Американці та британці взагалі могли бути без освіти. Тепер ситуація змінилася. Вимагають дипломованих спеціалістів.
— У Китаї діють агентства працевлаштування чи потрібно самому звертатися до школи?
— Агентств багато, але не всі порядні. Деякі щомісяця отримують певні відсотки з вашої зарплати, інші – централізовано наймають учителів до своєї компанії й самі оплачують роботу (іншими словами, продають цих педагогів у школи). Окремі ж беруть одноразову оплату за влаштування, Скажімо, 300 доларів, чи трохи більше. Ми ж знайшли роботу безкоштовно – через знайомих.
— Першого місяця ви заробили разом 2000 доларів, а після витрат залишилося 1000. Що вдалося накопичити за пів року?
– Життя нерідко вносить негативні корективи. Максим захворів – спочатку на запалення легень, а потім відкрилася виразка шлунка з кровотечею. Оскільки не було медичного страхування, то за все довелося платити з власної кишені. Таким чином витратили половину відкладених грошей. І загалом, у Китаї не оплачують вихідні, лікарняні, відпустки.
— Скільки коштують там медичні послуги?
— Спочатку ми платили лише за крапельниці (по 30 доларів кожна) та антибіотики. Потім довелося оплатити роботу медсестер, а також лікарів. 10 днів у лікарні вартували 3000 доларів. На той час для нас велика сума.
— Англійську ви знали, а китайську? Чи можна там прожити без китайської мови?
˗ Важко, адже дуже мало китайців розмовляють англійською. Щойно приїхавши, ми вивчили цифри китайською. Потім, під час спілкування з колегами та дітьми, намагалися запам’ятовувати місцеві слова. Тепер трішки розмовляємо та добре розуміємо китайську. Але писати та читати не вміємо (хіба окремі слова – «привіт», «дякую»).
— Після півтора року в Китаї ви переїхали до Таїланду. Заради більшого заробітку?
— Якщо чесно, ми не шукали кращих місць, а хотіли допрацювати до кінця контракту й повернутися додому, де не були два роки. Та й ситуація в Китаї специфічна. Здавалося, то інша планета. На вулиці людину з білою шкірою обступають, розглядають, фотографують як якусь диковинку. Часто показують на тебе пальцем. Скажімо, коли Мар’яна відкривала у банку рахунок, її з цікавості оточили всі працівники установи і просили охоронця, аби зняв усе на мобільний телефон… Така ситуація з часом почала дуже набридати.
Ще одна особливість: у Китаї маленькі діти носять специфічні штанці з розрізом в ділянці паху. Коли захочуть у туалет – присідають там, де їм зручно. На вулиці, особливо і провінційних містечках, треба уважно дивитися під ноги.
Дорослі ж під час відвідування ресторану можуть плювати і харкати на підлогу. Кашляти, не прикриваючись. Вони не розуміють, що це погано. Хоча ми й намагалися прищеплювати учням правила культурної поведінки. Але спробуй навчити, коли дитина бачить приклад батьків, яких наслідує.
— Розкажіть про Таїланд. Як ви там працевлаштувалися?
–— Допоміг знайомий (за незначну плату), який працював агентом. Влаштувалися в приватній католицькій школі (неподалік Бангкока). Навчальний заклад дуже великий – близько трьох тисяч учнів різних релігій (християн, католиків, мусульман, буддистів). До речі, в цій країні до всіх релігій ставляться з повагою. Немає жодних утисків чи переслідувань.
Ми приїхали на початку серпня, коли закінчувався перший семестр. Після трьох тижнів роботи отримали пів місяця відпустки.
— Чи оплачується відпустка?
— Так, усі державні свята (День матері, День батька, День смерті короля та ін.), відпустки і канікули оплачуються.
— Щоб працювати у США, потрібен державний дозвіл на роботу. Яка процедура в Китаї та Таїланді?
— У Китаї спочатку отримуєте візу, а потім дають дозвіл працювати на місяць. Відтак, маючи скерування зі школи, його можна продовжити.
У Таїланді дещо інакше. Сюди ми приїхали по туристичній візі і відразу отримали вчительську ліцензію на основі наших TOEFL сертифікатів та вчительських дипломів. Ніяких додаткових екзаменів і тестів не здавали, нам відкрили тимчасову вчительську ліцензію і почали готувати документи на візу. Згодом ми отримали робочі візи та дозвіл.
— Екзамен TOEFL ви складали у Катарі?
— Ні, ще в Китаї.
— Порівняйте умови праці в Китаї й Таїланді.
– Зарплати приблизно однакові. Однак у Таїланді школа не завжди надає працівникам помешкання. Нам пощастило – працедавець забезпечив житлом, харчуванням (у дні, коли проводяться уроки) та навіть сплачував комунальні послуги .
Ще ж тут немає різниці між викладачами з англомовних країн та інших держав.
Усі іноземці, що працюють у Таїланді, повинні мати медичне страхування. За нього доводиться платити самим. Але тоді у разі хвороби почуватимешся спокійніше.
— Скільки вартує страховка і що покриває?
— Покриває абсолютно все. Коштує 24 долари на місяць.
— Чи всі громадяни Таїланду мають обов’язкову медичну страховку?
— Тайці самі повинні придбати її (добровільно- примусово). На роботі їх повідомляють, що з зарплати вираховуватимуть гроші на медичне страхування.
— Таїланд бідніший від Китаю?
— Бідніший, менш розвинутий. Хоча поступово виходить на вищий рівень (щоправда, не такий, як Китай). Тут слабша інфраструктура, водночас нижчі ціни.
Однак країна активно розбудовується. Зокрема, за кошти, отримані від туризму, прокладають швидкі залізничні магістралі.
— Ви згадували, що в Китаї до вас була надмірна нездорова увага. Чи траплялося щось схоже в Таїланді?
— Ні. Це туристична держава, де звикли до європейців. Тож на нас не звертають уваги. На іноземцях тут намагаються заробити. У ресторанах їм пропонують дорожче меню, а на ринках – вищі ціни.
— В Америці китайські студенти мають хорошу репутацію, адже працелюбні, добре вчаться. Чи зауважили різницю між китайськими й тайськими школярами?
— Тайські діти старанніші, майже всі розуміють англійську, яку вивчають із дитячого садочка.
У Китаї на уроці є асистент, який перекладає кожне слово вчителя. У Таїланді ж усі предмети (математику, основи здоров’я, хімію, біологію, географію, фізику) викладаємо англійською і тайською мовами.
— То ви вивчили і тайську?
— Ні, нею не говоримо. Природничі науки також викладаємо по-англійськи.
— У нас у США китайці знані як дуже працьовиті люди. Китайські діти в американських школах, зазвичай, відмінники. Дуже дивно, що китайці у США та на батьківщині – ніби представники різних народів…
— Напевно, є два великих Китаї: бідний і розвинутий. Громадяни, котрі приїжджають до Америки на навчання, із заможних верств. Тож можуть отримати якісну базову освіту.
— Я зрозумів, що в Таїланді праця дається вам легше. Бо діти вже мають певні знання англійської мови, та й ви не стаєте диковинкою для місцевих…
— Навантаження тут вищі, адже уроки вимагають більших зусиль (є екзамени, самостійні, уроки-лекції). Тому доводиться чимало часу витрачати на підготовку. То цікавіше та звичніше для нас.
Тим часом у Китаї, щоб пояснити дітям певні речі, треба було вдаватися до анімації… співати, стрибати….
— Знаю що тепер влаштовують багато турів із України, Росії до Таїланду. Зустрічаєте земляків тут?
— Туристів із України мало. Зате багато росіян. Окремі з них перебувають тут цілу зиму.
— Ви маєте цікавий YouTube-канал. В одному з відео розповідали про великий вибір екзотичних фруктів у Таїланді.
— Азійська кухня незвична для європейців, бо дуже гостра. Зазвичай страви готують із продуктів, які важко поєднуються. Наприклад, Том Ям – це суп із морепродуктів і кокосового молока. Також є велика кількість екзотичних фруктів (рамбутан, лонган, лонгсат, мангустин).
Тут навіть банани та ананаси іншого присмаку. Дуже полюбили папаю і манго. Ми якось порахували, що скуштували понад 20 видів фруктів. Особливо подобається салак (зміїний фрукт). Шкіра схожа на зміїну, а смак із легкою кислинкою й кавовими нотками.
У Таїланді поширений дуріан – великий фрукт із колючками, зовні схожий на каштан, але розміром як пристойний кавун. Якщо його розрізати й залишити на пів години, то починає неприємно пахнути (наче зіпсоване м’ясо). А от свіжий – дуже смачний (із кремовою м’якоттю, схожою на вершки). Термін його придатності – менше 30 хвилин.
Протягом тижня витрачаємо на їжу близько 50 доларів, адже годують нас на роботі (лише снідаємо вдома). На місяць для харчування та побутових потреб вистачає 200 доларів.
— Що цікаве бачили в цих азійських країнах?
— У Китаї багато подорожували, бачили теракотову армію, були на скляному мості, в горах, відвідували контактний зоопарк.
У Таїланді з розвагами дещо складніше. На канікулах їздимо на море, острови. Тут достатньо доступних курортів.
— Які ціни на тайських курортах?
– Двом людям протягом тижня на житло, харчування, розваги, сноркелінг (плавання з маскою) вистачить 500 доларів.
— І на завершення про безпеку. У США є спокійні міста, а є такі, де небезпечно перебувати навіть удень. Як справи зі злочинністю в Китаї, Катарі, Таїланді?
— Китайська поліція працює надзвичайно добре. На вулицях установлено багато камер, що розпізнають обличчя. Тому злочини переважно розкривають за кілька хвилин.
У Таїланді теж спокійно, бо основна релігія – буддизм, яка забороняє вбивати навіть комашок, адже люди вірять у переродження душ.
Щоправда, недавно сталася резонансна подія. З військової бази втік солдат. Він розстріляв своїх колег, а потім відкрив вогонь по людях у торговому центрі. Для країни це був справжній шок.
Катар же – дуже релігійна держава, де не можна носити відкритий одяг (шорти чи спідницю вище колін). Тут досі діє смертна кара.
Іноземці діляться на дві категорії: бізнесмени та робітники. Перші – багаті, тож не будуть ризикувати своєю справою і вчиняти злочини. Для приїжджих працівників порушення закону загрожує депортацією чи в’язницею.
Крім того, алкоголь, який часто стає причиною протиправних дій, – у Катарі дорогий і недоступний. Продають його лише за пред’явленням документів (в окремих барах і готелях). Скажімо, щоб купити пляшку шампанського, треба зібрати багато довідок (від психіатра, про несудимість, місячну зарплату, яка повинна становити не менше 3000 доларів). Тому в країні надзвичайно спокійно.
Розмову записав Петро РИБЧУК.