16 січня є днем народження видатної людини – українця з Америки Маркіяна Паславського, який віддав життя за волю України.
Марко багато років проживав в Україні, а, коли почалася війна з Росією, вступив у добровольчий батальйон, кілька місяців воював на Донбасі і загинув у бою за Іловайськ. Його історія – це історія про вибір: Вибір бути українцем. Тож сьогодні чудова нагода згадати про нього, а, хто не знає – довідатися більше.
З такої нагоди – десять фактів про Марка Паславського, відомих і не дуже.
– Марко був третьою дитиною з чотирьох у родині Осипа та Орисі Паславських. Народився він у Нью-Йорку в престижному Мангетені, а невдовзі після народження його родина переїхала у сусіднє місто Ньюарк, де минули його дитинство і юність. Українські журналісти часто плутають ці міста і пишуть, що Марко зростав у Нью-Йорку. Також Марка часто називають племінником одного з провідників ОУН Миколи Лебедя. Насправді, його тітка по материній лінії була заміжньою за Лебедем, але не Миколою, а Михайлом, і він був лише однофальмільцем відомого оунівця;
– Марко любив читати книги, однак, у більшості, не художню літературу, а праці з історії, соціології, економіки, військової справи. Проте, мав і вподобання в художньому слові, зокрема полюбляв творчість українських класиків Тараса Шевченка та Івана Франка. А з-поміж улюблених американських книг були Айн Ред “Атлант розправив плечі” та Джон Ірвінг “Молитва за Овена Міні”;
– в Ньюарку, де виростав Марко, українська діаспора була дуже численною, а її життя вирізнялося неабиякою активністю. Тут діяла українська парафіяльна школа Івана Хрестителя, станиця “Пласту”, найбільше у Новому Світі спортивне товариство українців “Чорноморська Січ”. Ці інституції, поряд із родиною, зробили вирішальний внесок у формування української ідентичності Марка Паславського;
– американська військова академія Вест Пойнт, яку закінчив Марко, є одним з найпрестижнішим закладів у США. Щороку туди подає документи біля 15 000 вступників, з котрих проходять 1400-1500 осіб, проте близько третини з них не завершують навчального циклу.
Щоб вступити у Вест Пойнт, потрібно здати Національний тест на найвищі бали, скласти екзамен з фізичної підготовки, мати видатні успіхи у котромусь із видів спорту і мати лідерський та організаційний досвід. Та, навіть цього недостатньо – потрібно ще мати рекомендацію від котрогось із членів Конгресу США. Марку надав рекомендацію довголітній сенатор від штату Нью-Джерсі Пітер Воллес Родіно, знаменитий тим, що курував процес імпічменту президенту Ніксону, в результаті якого той таки подав у відставку;
– після випуску з Вест Пойнту, Марко п’ять років служив у армії США, завершивши службу в званні капітана (не майора, як це написано на більшості українських ресурсів). Два роки він відслужив у Туреччині, де відповідав за коди, що приводили у дію ядерні боєголовки на випадок масштабної війни між США та СРСР. Інформація щодо його служби у 75-му полку рейнджерів, така популярна в українських джерелах, теж не відповідає дійсності;
– Після завершення служби в армії Марко закінчив магістерську програму Monmouth university років пропрацював для відомої у свій час компанії «Bear Stearns», а в 1992 році вперше приїхав в Україну Родичі розповідають, що Марко не відразу мав намір залишитися. Він просто був молодим спеціалістом, який добре знав українську мову, хотів поглянути на країну, де народилися його батьки, а також шукав можливостей, де себе застосувати. Саме в Україні він зробив собі кар’єру, репутацію і капітал. Його тутешні друзі розповідають, що деякі з українських політиків вважали Марка заледве чи не головним резидентом ЦРУ, таким собі “смотрящим” за Україною від США і готові були заносити у конвертах значні суми, щоб Марко “посприяв” їхньому призначенню на бажану посаду;
– Марко брав активну участь в Помаранчевій революції та в Революції Гідності. Причому, не лише в мирних протестах, але й у зіткненнях із силовиками. Так, 20 лютого 2014 він був одним із тих, що йшли на штурм по вулиці Інститутській. Тоді загинуло кілька десятків людей, але Марко навіть не зазнав поранення;
– рішення піти в добровольчий батальйон у Марка з’явилося практично відразу, коли ті почали формуватися. У квітні 2014 він подав заявку на українське громадянство, невдовзі його отримав і вже у травні вступив до лав батальйону “Донбас”. При вступі узяв собі позивний “Франко” – на честь письменника. Побратими розповідають, що спочатку він хотів бути “Тарасом” – на честь Шевченка, але в батальйоні вже був один “Тарас”, тож довелося міняти позивний;
– говорячи про “Франка”, побратими згадують його незмінну “американську” посмішку, його соковиту українсько-американську лайку в напружені моменти і його готовність повсякчас прийти на допомогу. “У нього був невеличкий привілей – під час бою він сам собі обирав позицію і, зазвичай, це була найнебезпечніша ділянка” – згадував його побратим Вадим Гайдін. А ще бійці полюбляють розповідати про те, як лякали “Франком” донбаських сєпарів – ті страшенно боялися американців і бандерівців, а Марко був і одним і іншим (до речі, патроном пластового куреня, до якого він належав у роки своєї молодості, був, саме, Степан Бандера);
– одна з найбільш тиражованих фейкових історій в життєписі Марка Паславського – це історія про його загибель. У нас, чомусь, люблять писати про те, як його, буцімто, вбили свої ж, “трьома кулями в спину”. Мовляв, Марко був співвласником агрофірми, яку хтось вирішив рейдернути, а самого Марка прибрати, і з цією метою заслав до нього вбивць, просто на передову, в палаючий Іловайськ. Ця голівудська історія час від часу доповнюється новими вкидами і “подробицями”.
Натомість очевидці і учасники подій, зокрема, того самого бою, розповідають, що Марко загинув від осколків гранати, яка розірвалась над ним, коли він, разом зі своїм відділенням прикривав відступ бійців, що пробивалися із зайнятої російсько-терористичними військами частини Іловайська. Щоправда, після загибелі Марка, його фірма таки потрапила в руки рейдерів, але це уже зовсім інша історія.
Дізнавайтеся правду і звільняйте свою свідомість від фейків. Бо Марко Паславський, який чесно жив і чесно загинув, вартий того, аби про нього також писали і згадували чесно.
З днем народження, “Франко”!
Автор дослідження Розлуцький Назар народився 1988 р. в Івано-Франківську Проживає в Києві. Працює в Музеї української діаспори. Історик, дослідник.
Сфера зацікавлень – український визвольний рух, тоталітарні режими ХХ століття та громадсько-політична діяльність української діаспори. Захистив кандидатську дисертацію на тему збройного протистояння українського визвольного руху та радянського режиму в Станіславській області.
У 2015-2016 рр. брав участь у російсько-українській війні. Служив у гарматній батареї 55-ї артилерійської бригади на посаді заряджаючого, відтак – командира відділення управління вогнем.
Пише вірші та прозу. Видав книги: – «Нотатник мобілізованого» – описує власний військовий досвід; – «Прочани» – збірка поезій; – «Піар для кріпаків» (у співавторстві з Олександром Фріменом та Оксаною Якубович) – збірка фентезі-оповідань.