11 листопада у ресторані «Excelsior» у місті Седл Брук відбудеться видовищний захід – конкурс «Міс Українка Нью-Джерсі». Красуні українського походження змагатимуться за цей титул, а також у інших номінаціях. Журі оцінюватиме їхню вроду, таланти та життєву мудрість. Конкурс організовує 137-ий відділ Союзу Українок Америки (СУА) імені Квітки Цісик. Понижче подаємо розмову із гостею Конкурсу красунь співачкою Альшоша. Яким був шлях Олени до успіху? Яка вона насправді?
«Її пісня є однією з небагатьох осмислених пісень на Євробаченні», «Пісня є кримінально недооцінена», — такими були відгуки критиків\глядачів на виступ співачки Alyosha, яка у 2010-му році представляла Україну на цьому найпопулярнішому світовому конкурсі. 11-го листопада 2018-го року відбудеться доброчинний вечір «Міс Українка Ню Джерсі — 2018», на якому ми всі зможемо почути чудові пісні Олени Кучер (Тополі) – таке справжнє ім’я популярної української виконавиці. Вона — володарка багатьох престижних премій, серед яких YUNA, «Золотий грамофон» України, «Пісня року», «Viva!» та ін., входить до ТОП 5 виконавців України, що найбільше гастролюють. Вона народилася і зростала в російськомовній родині в Запоріжжі, а нині її українські пісні збирають тисячі глядачів у концертних залах України та мільйони переглядів в інтернеті та знаходяться в «гарячій ротації» на всіх українських радіостанціях і музичних телеканалах.
Як писав Олександр Довженко, «усі ми родом з дитинства». Яким було Ваше дитинство? Які дитячі враження, події, люди вплинули на те, що Ви стали співачкою?
Моє дитинство пройшло, переважно, в «чоловічому» товаристві моїх братів і їхніх друзів, де мене ніжно кликали «Льошка». Тому псевдонім «Alyosha» має ніжний присмак мого дитинства. Багато іграшок в мене не було. Ляльку мала одну, її звали Ася і на ній я вчилася робити зачіски, макіяж… Чого було багато, з народження і вповні — то музики. Я зростала серед пісень, бо і тато, і брати дуже гарно грають на гітарі та співають. Вони прищепили мені любов не просто до пісень, а пісень з глибоким змістом — про сенс життя, палку любов, справжню дружбу та людяність. З п’ятого класу я співала у шкільному хорі, з 15 років займалася в студії «Юність». А вдома вчила тексти й мелодії пісень, зокрема й закордонних виконавців.
Не всі з мого оточення мене розуміли та схвалювали, коли вирішила, що музика і сцена стануть справою мого життя: одні кепкували та сміялися, інші відверто пліткували й пророкували невдачу… Але моя сім’я завжди підтримувала мене, і це додавало сили та віри в себе! Хоч я розумію (і пам’ятаю), що співала на початку досить погано. Проте у пошуках свого музичного шляху у житті я багато працювала, невпинно йшла за своєю мрією і, здається, досягла певних музичних вершин. І все тому, що мала велике бажання співати для людей, відкривати їхні серця та відігрівати їхні душі гарною піснею. І таке бажання не зникло й до тепер!
Ялта-2006», «Пісні моря» (2008), перші премії на міжнародних фестивалях, «червоні доріжки», аплодисменти… А що відбувається «за кулісами сцени», як народжуються Ваші пісні та кліпи?
Зазвичай, мої пісні народжуються від нового життєвого досвіду, що отримую від людей і їхніх вчинків, від ситуацій, які безпосередньо торкаються мене. «За кулісами» — багато праці й хвилювань, напруження нервів, спілкування з колегами, кожен з яких має свої амбіції. Усе це треба урівноважувати, аби не вигоріти, не збожеволіти від напруги! Як і будь-яка інша професія, праця співачки — неймовірно тяжка, і тільки безумовна любов до своєї справи, пісні та людей допомагають втриматися.Євробачення, 2010-й рік. Ви представляли Україну з піснею «Sweet People» і потрапили до фінальної десятки. У пісні піднімається важливе питання майбутнього нашої планети, а кліп до неї, хоч і має моторошні кадри, відзняті в Чорнобилі, закінчується сценою, сповненою надії. Як сприймали глядачі Вашу пісню? Чи реакція глядачів в Україні і тих, хто дивився Євробачення в інших країнах, була однаковою?
Я вдячна своїм слухачам-глядачам і з України, і з усього світу за визнання та високу оцінку представленої на Євробаченні пісні! Я досі отримую відгуки від прихильників з України та Європи про те, що моя пісня «Sweet People» змінила їхнє світосприймання, а то й життя в цілому. Для мене це найвища нагорода, яка тільки могла б бути.
Як розумію, зважаючи на власний досвід і оцінювання аналогічних ситуацій з іншими представниками України на Євробаченні, українці надто бояться осоромитися перед іншими країнами, і завжди сумніваються у своїх представниках. Можливо тому, що було багато помилок і зрадників у нашій історії, і часто українці надто недовірливі до всіх, зокрема і представників культури. Дуже хочеться, щоб у людей було більше довіри до тих, хто бореться на культурних фронтах за добру славу нашого країни, і щоб невдоволення, підозри й критиканство замінилося на позитивне оцінювання навіть малих і тендітних «паростків» української естради.
Нині в Україні йде рух за більшу кількість української музики в ефірі. Розкажіть, будь ласка, про Ваше бачення цього процесу. Яким, на вашу думку, буде майбутнє української естрадної пісні в Україні?
Останні часом в Україні з’явилося дуже багато нових гарних, «крутих» гуртів і сольних виконавців. І цьому маємо завдячувати квотам на українську музику в ефірі. Це, звичайно, дуже приємний момент і для мене особисто! Багато місця в ефірах вивільнилося після того, як перестали звучати виконавці, які відверто стали «проросійськими» та не підтримали Україну. І цей ефір упевнено займають як знані, так і нові молоді й талановиті українські співаки. Отак з часом українську пісню співатиме увесь весь світ, вірю в це!
Ваша сім’я зіркова. Розкажіть як Ви і Тарас Тополя (фронтмен популярного в Україні, США та Канаді гурту «Антитіла») знайшли один одного. Чи творчо впливаєте один на одного? Чи є обмін ідеями між вами, бо ж працюєте в різних частинах українського співочого простору?
Доля нас звела у місті Славське, що на Львівщині. Після Євробачення туди мене запросили на щорічний фестиваль. Тоді все і сталося… Я впіймала «іскорку» очима, в душі щось «йокнуло», а в мізках зачепилося. Я побачила, яка він глибока людина, і зрозуміла, що його світогляд збігається з моїм. Моя душа «зрезонувала» з його душею. Мені захотілося відчувати це знову і знову. Поступово наше дружба переросла в серйозні стосунки. Тепер ми щасливі батьки двох синів, Романа та Марка, що є найкращими похідними нашого з Тарасом кохання.
Звісно, ми маємо творчий (і не тільки!) вплив одне на одного, за потребою радимося, допомагаємо, підказуємо. А останнім часом навіть перетинаємося на сцені: або на концертах, або під час отримання нагород. Тобто, наші різні музичні простори починають наближуватися і, можливо, колись поєднаються.
У вас двоє чудових синів, і в одному інтерв’ю ви сказали, що хотіли б мати донечку. Яке Ваше бачення ідеальної сім’ї?
Я третя, найменша, дитина в сім’ї, після двох старших братів. Мені здається, що це ідеальний варіант буде, коли ми ще й донечку матимемо, я про це мрію…
Євромайдан, війна на Донбасі змінила життя українців у всьому світі. Як вона вплинула на Вас, вашу сім’ю?
Наскільки ці зміни відбулися з кожним і які вони насправді — не все знаємо, багато чого залишається поза нашим розумінням, «за завісою»… Але знаю напевне: Господь нам усім суддя. Це переломний момент у житті кожного українця, час, коли ми всі маємо об’єднатися, як одна душа. Багато відбувається змін як позитивних, так і негативних. З позитивного — люди стали глибше усвідомлювати важливість незалежності нашої рідної України, значення мови, культури. Але я ніколи не зрозумію тих людей, а особливо артистів, які хоч і знають ціну нашого безтурботного життя, але висловлюють свою нейтральну позицію до того, що відбувається на Сході України.
Мій чоловік — волонтер, разом зі своїми друзями-однодумцями допомагає нашим воїнам від початку війни і до нині. Звичайно, я його підтримую у цьому. Не раз проводжала його «на передок» з необхідним спорядженням для бійців, молилася за наших хлопців і ковтала сльози… З вірою, що скоро війна закінчиться — чоловіки повернуться до коханих, матері дочекаються своїх синів, а діти пригорнуться до батьків і ніколи більше з ними не розстануться.
Я з часів Майдану пишу пісні лише українською та англійською мовами. Вдома ми спілкуємося лише українською, читаємо книжки українською та розповідаємо нашим дітям, чому це важливо. Виховуємо в них любов до рідної землі, до всього українського.
Вечір, під час якого всі з нетерпінням будуть чекати Вашого виступу, доброчинний. Увесь прибуток, отриманий організаторами, 137-м Відділом Союзу Українок Америки, призначений для гуманітарних і освітніх проектів СУА. Переможниця конкурсу «Міс Українка Ню Джерсі», як Посол Доброї Волі, відвідає військові госпіталі, сиротинці, щоб надати матеріальну допомогу тим, хто має потреби. Ми дуже раді мати Вас частиною цієї доброї справи. Яке Ваше побажання читачам? Що цікавого чекати тим, хто 11-го листопада прийде на наш вечір?
Я везу в Америку пісні сучасної України, які тепер слухає та співає як молодь, так і люди старшого віку! Це і веселі, і сумні мелодії про життя та любов; це лірика, що написана від душі про важливі речі, про нас із вами. Я з нетерпінням і гарними сподіваннями очікую на зустріч з українцями Америки, бо знаю, що це справжні патріоти України, люди, що допомагають і підтримують Україну, мають чуйні серця і світлу душу. І буду дарувати музику, що йде від мого серця, і робитиму це щиро. З радістю співатиму пісні українською та англійською мовою для кожного, хто розділить зі мною цей чудовий вечір. Те, що вечір благодійний, подвоює мої позитивні очікування, бо в такий спосіб його організатори, учасники та гості роблять світ кращим, добрішим і щасливішим!
Ліна Костенко сказала:
«А пісня – це душа, з усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша.
Чим глибша пісня, тим ясніш душа.»
Тож до зустрічі на святі краси, благодійності та ПІСНІ!
Дякую за інтерв’ю. До зустрічі 11-го листопада 2018-го року на добродійному вечорі «Міс Українка Ню Джерсі- 2018»