Як відомо з наукових джерел Українці є однією з найрозселеніших націй світу. Як засвідчують офіційні джерела українська діаспора – сформувалася в основному внаслідок сталінських депортацій і міграції часів II Світової війни. Вона умовно поділяється на східну (Росія 4,3 млн, Казахстан 900 тис., Молдова 600 тис., Білорусь 300 тис., Узбекистан 150 тис., Киргизія 100 тис.) і західну (США 2 млн., Канада понад 1 млн, Бразилія та Аргентина по 400 тис., Австралія і Франція по 40 тис., Велика Британія 30 тис., Німеччина 25 тис.). Частина українців віддавна проживає на територіях, які після II Світової війни увійшли до складу сусідніх з Україною держав (Польща 300 тис., Румунія 100 тис., Словаччина 40 тис. жителів українського походження). Усього у світі поза межами України проживає приблизно 10 млн людей українського походження.
Ми рідко замислюємося щодо впливу історичних подій на психіку Українців: голодомор, війни, політичні дійства тощо. Майже будь якого емігранта в США у першому поколінні запитання про життя у Радянському союзі повертає до певних спогадів. Хтось пригадує розповіді бабусь чи батьків про нелегкі часи дефіциту, кому згадується світле дитинство з парою іграшок, а комусь едині чоботі на десяток років та хутряна шуба, що матері коштувала майже річну зарплату. Нерідко можна чути згадки про рівність усих, острах вирізнятися з поміж маси (бути багатшим, розумнішим, мати кращу річ тощо). Майже у кожного віднайдеться сумна історія розповідей близьких про голодомор, воєнні часи де була тотальна біднота, страх за своє існування.
Формування поколінь у таких складних життєвих умовах й сформувало психологію бідного родича. Нас навчали економити, доїдати останню ложку, витрачати мінімум та несвідомо очікувати якихось негативних змін у житті. Нам завжди розповідали про очікування чогось найкращого, якщо переживемо важке теперішнє, нелегку працю яка приносила копійки, бідну старість з маленькою пенсією тощо. Таким чином, нас несвідомо готували до складних часів з очікуванням на краще яке так і ненаступило. Так, це і є парадокс, постійне очікування кращого та не життя теперішнім. Люди, звикли терпіти, змовчувати адже мовчали поколіннями, тому страждання є лейтмотивом багатьох українців. Невпевненість у собі, страх, невдачі, фатальне мислення, страх змін та майбутнього, неготовність до інших видів діяльності зумовлює труднощі адаптації у США та іноді нелегку долю емігранта.
Зустрічаємо такий парадокс коли їдучи за мрією в США емігрант має великі плани але нерідко можна спостерігати коли проживши років з 30, людина не вивчила мови, немає роботи хоча б із середнім заробітком, живе у маленькій кімнаті не маючи родини. Такі люди говорять про розчарування в еміграції, не існування «американської мрії», розбите життя. Вони не замислюються над тим, що просто плили за течією як і в Україні, забравши із собою власні психологічні проблеми.
Що ж призводить до втрати мрії зміни власного життя в еміграції ?
Завищені очікування. Їдучи до іншої країни людина сповнена певними стереотипами, нереалістичними очікуваннями повних змін, ідеалізацією іншого непізнаного світу. Для багатьох людей США невідома країна сповнена чимось ідеальним, нереалістичним яка зустріне перспективами. Натомість, завищені очікування руйнують об’єктивний погляд, спрямовуючи людину у бік розчарувань.
Знецінення себе. Це виявляється у тому, що людина постійно відшуковує негатив у власному житті, вона не вміє бути щасливою. Для таких людей характерне «АЛЕ» : я маю гарну роботу але погане керівництво, сьогодні прекрасний день але у мене немає сукні для виходу та ін. Така людина постійно нещасна, їй все не так, вона нездатна радіти життю та живе в очікуванні негативу. Тому переїжджаючи до іншої країни у пошуках щастя вона його не знайде, адже негативні сторони вона знайде будь де.
Низька самооцінка. Образ людини яку не цінять, яка постійно страждає, ображена, шукає допомоги та навішує власні проблеми на оточуючих. Така позиція, вірний спосіб роздобути низькооплачувану роботу і животіти на копійки. Людина, почавши працювати не спрямовується на свій розвиток, а мислить про іншу діяльність. Тому така вона неотримує ні задоволення від роботи ні фінансів, вона готова до невдачі. Відбувається хибне коло: немає бажаної роботи – немає грошей, віднаходження бажаної роботи – не вистачає вмінь та навичок. Таке коло, можливо розірвати тільки через розуміння людиною власних адекватних можливостей та роботи над собою.
Економність. Звичка постійно економити, жити у злиднях, навіть коли можемо собі щось дозволити є особливістю українців. З одного боку здатність економити іноді дозволяє швидше купувати значні речі але часто прирікає людину на бідноту. Жадібність, намагання заробити «усі гроші світу», призводить до фізичного та психологічного виснаження, незадоволеність собою та відсутності життєвих перспектив.
Марнотратство або жити не по кишені. Узятий кредит на подорож чи купівлю дорогої машини не перенесе щастя, а тільки надбання проблем. Така людина мислить ситуативно, зорієнтована на думку оточуючих, а не на власний розвиток.
Бажання отримати миттєву вигоду Люди, які не розуміють того, що перспективи взаємин можуть бути більш корисними ніж швидкі гроші рідко набувають статків.
Порівняння себе з іншими. Порівнювати себе з оточуючими, часто нас вчили батьки : «Дивись на Оленку із сусіднього під’їзду яка вона гарна та розумна, а ти… , Усі діти як діти, а у мене невдаха..». Такі порівння з оточуючими на думку батьків повинні були стимулювати до досягнення певного рівня. Насправді, такі порівняння зумовлюють виникнення відчуття меншовартості, неповноцінності, острах невдач. Залежність від успіху оточуючих ставить особу у позицію жертовності та постійної конткренції. Конкуруючи, людина витрачає енергію адже завжди хтось по життю буде успішнішим та багатшим.
Невміння вирішувати нетипові проблеми. Приїжджаючи до іншої країни зустрічаєшся із проблемами не властивими країні минулого проживання. Острах вирішення проблем, призводить до гальмування власного розвитку адже оперативне прийняття рішення та вміння брати на себе відповідальність є провідним у отриманні успіху
Приїжджаючи до США емігрант несе власну життєву історію із собою а зокрема і «міфи». Представимо «міфи», що призводять до позиції бідності. Така бідність є генетичною адже не дозволяє цілим поколінням жити достойно. Такі міфи, були придумані поколіннями у певній життєвій скруті вони легко спростовуються навколишньою дійсністю але сидять глибоко у нашій психіці: Ось такі «міфи» бідноти наведені в літературі:
Обравши більш успішнішу професію я був би багатшим. У кожній професії є бідні та багаті успішні та невдахи, таким чином людина пояснює власну неспроможність досягнення.
Переїзд до більш багатшої країни зробить мене успішним та щасливим. Переїдаючи до іншої країни ми веземо туди себе із купою проблем. Тому нерідко можна чути, що приїхавши до США я очікував на легкі гроші, а на томість маю важку роботу за копійки. Багато людей не розуміють того, що все залежить тільки від нього та його зусиль, а зміна країни недопоможить вирішити власні проблеми.
У мене бідні батьки тому і я такий. Дивлячись на статистику можимо бачити, що мільйонери часто є діти бідних батьків..
Я погано вчився тому і бідний. Статистика говорить про протилежне. Ті люди які погано навчалися у школі є більш креативними, пристосованими до життя, адаптивними до складних життєвих ситуацій.
Я невдаха по життю мені не таланить у виборі роботи, мене не цінять. Такі люди часто не розуміють, що шлях до успіху поступовий.
Чим важче працюю тим більше зароблю. Статистика говорить про інше бідні працюють довше та важче. Іноді люди нехочуть підвищувати власну кваліфікацію їм зручно виконувати механічну роботу чи не брати на себе відповідальність.
Таким чином, життя у міфах підкріплює небажання брати на себе відповідальність, ризикувати, підвищувати власну кваліфікацію. Людина так пояснює власне небажання розвиватися. Особа яка досягла успіху впевнена, що вона творець власної долі, а бідний спирається на «міфи» про зовнішні обставини. Багата людина працює для отримання прибутків, бідна ж, зорієнтована на те щоб мати необхідний ліміт для виживання. Заможні мислять широко та вживають заходи щоб мати гроші, вони впевнені у собі, бідні ж тільки мріють про успіх та страхаються презентувати себе. Бідні не люблять саморекламу та намагаються бути в тіні, гроші отримують не за досягнення, а за кількість відпрацьованих годин. Непіддаватися паніці, приймати успіх спокійно, йти кількома шляхами по життю є характеристиками заможної людини. Так, будь яка людина має шанс на успіх змінивши власне мислення.
Вищевикладена стаття має інформаційний характер, якщо виникають запитання пишіть на таку адресу ikalachnik@ukr.net
Калашник Олег, громадська організація «Україна і українці зарубіжжя»
(New York, NY)