Роман Луцюк не був політиком , і політикою ніколи не цікавився. Закінчив факультет Фізичного виховання в Луцьку в 1999 році, але вчителем фізкультури працювати не довелось. Щоб піднімати на ноги двох дітей-дівчаток, Роман підпрацьовував таксистом, потім став підприємцем, відкрив свій маленький бізнес по продажу опалювальних систем. У вільний час улюбленим заняттям була рибалка. За подіями Помаранчевої революції Роман спокійно слідкував по телебаченню. А в Листопаді 2013 року прийшов Майдан. Ситуація в країні різко мінялася.
Хлопці організували “Самооборону” Луцька, патрулювали вулиці вночі, виходили до кордону з Білорусію, адже прикордонників почали перекидати на Схід України. Вони не мали зброї , брали хто що мав. Досвіду у військовій справі хлопці також не мали, але мали ентузіазм, і рішучість захистити свою землю. Щоб підтримати побратимів, Роман декілька разів їздив на Майдан. Напевно там на Майдані він пробрався духом національного підйому . 22 травня 2014 року по телевізору показали наслідки після боїв під Волновахою, де група озброєних людей здійснила напад на блок-пост українських військовослужбовців . Cеред 18 загиблих і 33 поранених було багато земляків Романа з Волині. У цьому бою разом із 17 своїми бойовими побратимами загинув їх командир, майор Леонід Полінкевич, родом з Волинської області. Як пригадує дружина Таня, це було останньою краплею для Романа, він зібрав речі і нічого не кажучи дружині і дітям, вже 30 травня 2014 року добровільно мобілізувався і вступив до завзятого , добровольчого батальйону “Айдар”. Так почалася його служба санітаром-стрільцем, під позивним “Лисий”. У Романа було завдання витягувати поранених з під обстрілу. Колишня фізична підготовка дуже допомагала і Роман успішно справлявся з завданням. 21 Липня Роман був поранений в руку і відправлений додому на лікування. Рана не була складна, Роман ішов на поправку і дружина Таня надіялася що на цьому війна для Романа закінчилася. А 5 вересня знову сталася біда, група батальйону “Айдар” попала в засідку під Веселою Горою. Блокпост в районі Веселої Гори контролював єдину трасу з Металіста на Щастя, і утримувався українськими підрозділами під командуванням офіцера Грицькова. З невстановлених причин особовий склад блокпосту полишив його 4 вересня 2014 року. Решта українських підрозділів у селищі Металіст не були сповіщені про те, що блокпост більше не контролювався українськими силами. Колона 2-ї роти батальйону “Айдар” яка складалася з 23 чоловік, рухалася дорогою Луганськ-Щастя. До колони вийшли люди з українським прапором, коли машини зупинилися, по них відкрили вогонь із засідки з кулеметів. Поранених добивали пострілами.
Тільки трьом бійцям вдалося прорватися до своїх. Українська сторона втратила 41 чоловіка загиблими та пропалими безвісти.
Не дочекавшись повного видужування 5 Вересня 2014 року Роман знову повернувся в “Айдар”. Роман надіявся що за цей час на фронті відбулися зміни і Україна перебере ініціативу в свої руки; але змін не було, професіоналізм військових рішень викликав багато запитань як серед солдатів так і в населення України. За смерть побратимів хотілося мстити, хлопці рвалися в бій, але складалося враження, що Військове керівництво мало свої плани. В кожній розмові по телефону з фронту, Таня по голосу відчувала у Романа розчарування. Тим часом “Айдар” ніс великі втрати, батальйон кидали в найгарячіші точки АТО; від основного кістяка, який був зібраний ще на Майдані полковником Сергієм Мельничуком, лишалася маленька гоpстка людей. А 5 листопада під час бою під містом Щастя Роман отримав тяжке поранення у живіт, йому було пошкоджено кишечник. Довгий час Роман був в реанімації в Києві, переніс 6 операцій, але рани не загоювалися, надій на одужання лишалося мало. І тут в Січні 2015 року лікарі Єльського госпіталю в Коннектикуті запропонували взяти Романа на лікування. В жовтні 2015 року в США Роман переніс ще одну складну операцію. На цей час стало зрозуміло що на ноги Роман вже не встане, але Таня надіялася, що може навіть в візочку вони зможуть повернутися додому, і будуть продовжyвати жити на його , вже військову пенсію. 16 місяців Роман боровся за своє життя, це був тяжкий шлях і для Романа і для його дружини Тані, яка весь час була поруч з ним. Таня зауважила, що в останні місяці Роман перестав цікавитися подіями в АТО і більше не слідкував за військовими новинами по інтернету. Романа не стало 19 березня 2016 року. 25 серпня 2016 року Роману сповнилося б 40 років. Таня повернулася додому без чоловіка, роботу вона втратила, бо який роботодавець буде чекати16 місяців свого працівника? Вона буде сама піднімати на ноги двох дівчаток , Настю та Аліну, які так схожі на Романа! На сьогодні Таня пoволі вчиться жити без Романа і можливо колись, в далекому майбутньому, вона знову буде щасливою жінкою..
Так, Роман Луцюк не був політиком і політикою ніколи не цікавився, він був звичайним Громадянином своєї країни, патріотом. Він занадто сильно любив свою землю і не хотів її ділити з ворогами. Роман не задумуючись взяв зброю в руки коли треба було захищати Батьківщину.
Хто хоче допомогти Тетяні Луцюк матеріально, може подзвонити їй по вайберу: 1-203-392-4924
Валентина ЛАЗІРКО, (Clifton, NJ)