На разі за деякими опитуваннями на президентських перегонах провадить Юля Тимошенко з приблизно 15% голосів, що на чотири відсотки більше чим її найближчий конкурент Президент Петро Порошенко. Правда при цьому є понад 35 проголошених кандидатів. При меншій кількості цей відсоток може збільшитися, а при ще більшій кількості, що є правдоподібним, цей відсоток зменшиться. Це чи не третій раз, що Тимошенко балотується у президенти. Від бізнесових, а також рейдерських заходів “Єдиних енергетичних систем” спільно з Павлом Лазаренком у 1990 роках, Юля Тимошенко перетворилася на майже сто відсотків з олігарха на ексклюзивно політичну істоту, одначе з великими фінансовими можливостями. Можна запитатися, звідки гроші — і можна різно аргументувати відповідь, включно з висновком , що гроші заробляють гроші та, що ЄЄС заробили стільки, що їх інвестиції приносять Юлі Тимошенко особливий стиль життя, можливості провадити і фінансувати політичну партію та виборчі блоки. Хто є Юля Тимошенко важко уточнити бо у своїй біографії вона олігарх, політик, політичний в’язень і мабуть ще багато іншого невідомого.
Для найновішої виборчої кампанії Юля Тимошенко запропонувала Новий курс. Є чотири складники: Нова народна конституція, Нова стратегія миру і безпеки, Новий економічний курс і Нова соціальна доктрина. Тема нової народної конституції поки що залежить від всенародного обговорення на початку і щойно пізнішого референдуму, а тому ця тема на разі дуже абстрактна. Правда Тимошенко висуває концепцію парламентської держави навіть з канцлером як у Німеччині та дебатованим обранням нижніх суддів. Щодо миру та безпеки то кандидат Тимошенка покладає надії на сильну дипломатію формату “Будапешту Плюс”, сильної армії за стандартами НАТО, впровадження сильних санкцій, котрій мали б посилити тиск на Росію, стягнення компенсації з Росії за агресію, реінтеграція і відбудова окупованих територій та соціальне забезпечення воїна. Щодо економічного курсу то програма пані Тимошенко пропонує інноваційний тип швидкого за темпом розвитку економіки, тобто соціальну ринкову економіку подібно до європейської, монетарну стратегію та справедливу податкову політику. І врешті, щодо соціальної доктрини обіцяно справедливі тарифи, запобігання еміграції, добробут, освіту, підтримку молоді, страхову медицину та підтримку культури, тобто:
“Ми осучаснимо культуру та дамо її нове дихання. Українська мова ствердить своє абсолютне домінування в Україні — вона підтримуватиметься у всіх без винятку сферах життя.”
Тимошенко мабуть підтримує зусилля теперішнього Президента щодо надання Томосу Вселенським Патріархом з додатком захисту противників, бо у програмі ясно написано:
“Ми не дамо зруйнувати міжконфесійний мир, який є в Україні. Нова влада зробить все для ствердження в нашій країні помісної православної церкви та захистить її в законний спосіб”.
Все це — мабуть ніким незаперечне, але як це осягнути залишається хіба для дискусії хоч матеріалу на сторінці www.nku.com.ua доволі. Як це все оплатити мабуть одне з більш суттєвих питань, і яке відношення все це має до боротьби з лихом номер один у сучасній Україні — корупцією — представлено доволі мало. До речі переважна більшість матеріалу на сайті присвячується новій конституції та новому економічному курсі.
Критики Юлі Тимошенко як особи майже у кожному випадку підкреслюють її зв’язки з Володимиром Путіним, зокрема у минулому та його кумом– сірим кардиналом Віктором Медведчуком, а специфічно укладення газового контракту ще з січня 2009 року Прем’єром України Тимошенко з московським Прем’єром, у той час Путіним, про газові ціни, квоти як на закупівлю самого газу так і на транзит його через українські труби- висить над головою кандидата, та фактично навіть прихильниками Тимошенко пояснюється по різному. Сама Тимошенко твердить, що газова угода з Путіним була корисною для України бо знівельовано третю сторону “Росукренерго”, тобто групу російських і українських олігархів, котрі через газ годувалися і вдалося збити ціну газу для України на половину від ринкової європейської ціни. Прихильники Тимошенко навіть завдячують перемогу Українського “Навтогазу”над московським “Газпромом” у Стокгольмському арбітражі цим угодам. Це цікава інтерпретація. Тут ключовим є слово “інтерпретація.” Можна інтерпретувати по різному.
Головна як для мене заувага, щодо кандидата Юлії Тимошенко це відсутність у неї фактично будь якої ідеології, а при тому і української національної ідеї. Натомість Юля Тимошенка зразок висування не зовсім щирого популізму — тобто вона багатий олігарх-політик який є з народом. Вона хоче допомогти народу України. В це важко повірити.
Чому взагалі обирати олігарха типу Порошенка, Тимошенко чи виразно про-російського Юрія Бойка, який до речі повинен сидіти у тюрмі, а не балотуватися. Серед населення існує мислення, що вибирати олігарха не так вже дуже зле бо мовляв він чи вона вже доробилися та є надія, що йому чи їй не потрібно буде більше годуватися народним чи державним майном. Натомість психологи твердять, що чим більше людина має тим більше вона хоче. Людська вдача така. Чи Юля Тимошенко хоче бути президентом України для ще більшого збагачення чи для влади мабуть єдине не спірне питання про цього кандидата. Юля хоче владу! А потім побачимо!
19 грудня 2019 року Аскольд С. Лозинський