Злобна постанова на догоду Путіну, а на кривду полякам і українцям

“Несправедливість однаково мерзенна, вчиняє її одна особа або безліч осіб’’. – Герберт Спенсер

Ярослав СТЕХ
Ярослав СТЕХ

З релігійної точки зору, можна тільки навести слова Ісуса Христа, який сказав: „Отче, відпусти їм, вони не знають бо, що роблять.” Вдумуючись в останні події польсько-українські, уважний спостерігач наявно помічає, що коли Господь хоче когось покарати, то кажуть йому здоровий глузд забере. В окремих польських головах податних до антиукраїнської ненависти, брак цього здорового глузду. Ці безглузді ,,вожді’’ при допомозі спецслужб путінської Росії задумали на тлі Волинського конфлікту перепровадити історичну реконструкцію в польсько-українських взаєминах. Польські реакційно-націоналістичні угрупування податні до підсилювання ворожнечі між українцями й поляками почали новий етап агресії, який може навіть довести до втрати обох держав.

Найбільш яскравим прикладом цієї агресії може послужити факт, що 16 липня ц.р. група польських націоналістів напала на процесійний мирний релігійний похід українців в Перемишлі і потурбувала брутально учасників цього походу. Як виявляється ці вандали не самітні, вони мають не лише підтримку у місцевій владі, але також в центральних органах влади у Польщі та навіть в далекому Кремлі. Доказом того є, що в Перемишлі в цьому році 23 липня заборонено перепровадити традиційну культурно-освітню українську імпрезу ,,Івана Купала’’ над Сяном. На мурах міста під сучасну пору появилося декілька образливих не тільки антиукраїнських написів, але і антиєврейські написи і рисунки. Між іншим так герб України Тризуб, як і звізда Давида були нарисовані на шибениці. Величезна кількість чесних поляків висловлюють свій різкий протест проти зухвалих і невідповідальних шовіністів, які розпалюють ворожнечість між нашими народами. Протестують також поляки, які живуть в Україні проти заколотників.

Та на жаль реакційні сили одержали підтримку з боку центральних органах польської влади, Польський сенат РП (7 липня) та нижня палата польського парламенту (Сейм) ухвалила у п’ятницю (22 липня) резолюцію у справі Волинської трагедії, назвавши її “геноцидом” польського народу і встановивши 11 липня Національним днем пам’яті, додаймо день нефортунний роз’ятрювання взаємних ран, день розбрату між нашими народами. Депутати польського радикального руху Kukiz’15 пропонують карати ув’язненням до трьох років, хто б заперечував ,,ґеноцид’’. Документ одразу набув чинності після ухвалення Сеймом. Таке рішення з ентузязмом прийняли ворожі сили антиукраїнського примирення, а також прихильно схвали його засоби масового переказу в Російській Федерації. Вороги польсько-українського співжиття на десер тих непорозумінь чекають на пашквільний фільм польського кінорежисера Войцеха Смажовського ,,Волинь’’, якого головне завдання принизити і зневажити українців і їхні визвольні змагання на міжнародній арені. Це рішення становить своєрідну отруту серед полько-українських друзів та лижка дохтю долито до наших польсько-українських мішаних сімей, які до цього часу жили мирно за християнськими засадами.

Ініціятором цього закону, а зокрема Росії йдеться про те, щоб українську сторону спровокувати до аналогічних дії і реважних рішень, які дестабілізують політичну ситуацію в тому регіоні. На диво чи на іронію в телевізійних дебатах у Польщі 23 липня ц.р. виступав голова Інституту Національної Пам’яті Польщі – Ярослав Шарек, який не тільки схвалюв ці останні дії і рішення, але з цинізмом підвищив з 100 тис. польських жертв на Волині до 150-ть. Отже ці жертви зростають до космічних висот (без удокументування), прямо йдеться щоб на тому тлі зростала ненависть й протистояння між українцями і поляками. При тому у своїх осудах шовіністично настроєні доповідачі опирають свої розповіді на здуманих і тенденційних оскарженнях не аналізують ані причин конфлікту, ані умов в яких цей конфлікт відбувався. Польська влада не дала навіть відповіді на звернення Оксани Сироїд і Бориса Тарасюка (українських дипломатів), які вони раніше надіслали польським депутатам у справі історичного примирення. «Його ніхто не хотів обговорювати, ані аналізувати, згори була підготовлена схема, за якою треба було проштовхнути рішення. Можна погратулювати Комітетові ВР закордонних справ України, яка в пору засудила односторонні дії Сенату і Сейму Республіки Польща, матеріяли яких спрямовані не на вирішення, а на поглиблення конфлікту.

Представники української ВР правильно заявляють у свому зверненню “зі щирим проханням просимо пробачити і пробачаємо в дусі християнської моралі та примирення за гріхи тих українців і поляків, які в умовах воєнних потрясінь свідомо чи несвідомо стали на шлях зла, піднявши руку на беззбройних і беззахисних польських і українських братів і сестер”. Такі слова на примирення не вкладалися до схеми, яку рішили оголосити польські парламентарі. Незважаючи на те, що численні експерти з міжнародних справ, намагалися спам’ятати ініціяторів заколоту, що таке рішення може нанести великі шкоди в українсько-польських взаєминах на майбутнє. За прогнозами численних вчених, політиків така до кінця непродумана постанова принесе непередбачувані наслідки в майбутньому. Ольга Попович з варшавського фонду “Наш вибір” у радійовій передачі стверджує що це рішення нанесе великі шкоди в польсько-українських відносинах. Вона звернула увагу на те, що радикали вже намагаються використати тему Волині для того, щоб розірвати контакти Варшави з Києвом. В цей же нестабільний час, доктор Лукаш Ясіна з Музею історії Польщі звертає увагу на те, що політичне рішення польських парламентів ускладнить історичний діалог між українцями і поляками. Однак він переконаний, що прагматизм візьме гору над емоціями у питанні відносин на рівні держав. “Переважатиме простий політичний розрахунок: ми, поляки і українці, сильні тільки тоді, коли разом в братній любові”, – сказав історик.

У свою чергу інший польський історик Бартош Радінський з Університету кардинала Стефана Вишинського закликає розслідувати причини Волинської трагедії. “Я не виправдовуватиму геноциду на Волині, але варто відповісти на питання – чому так сталося і якою була роль передвоєнної політики Польщі у відношенні до українців”, – наголошує він. Дуже цінною є стаття Володимира Кравченка “Тіні загиблих предків” у тижневику “Дзеркало тижня. Україна”, та ціла лавина літератури і публіцистики на цю тему появилося, яка засуджує в край нерозсудливу постанову, яка провадить до більших трагедій від тих, які мали місце перед 70-ти роками на Волині. Пригадаймо, що тим подіям дали не тільки об’єктивну оцінку вчені, президенти обох країн «До порозуміння і єднання» від 21 травня 1997 року та ,,В 60-у річницю трагічних подій на Волині” від 11 липня 2003 року. А також в Заявах парламентів України та Республіки Польща у зв’язку з 60-ю річницею Волинської трагедії від 10 липня 2003 року; Послання Греко-Католицьких Єпископів України та Римо-Католицьких Єпископів Польщі з нагоди акту взаємного пробачення і поєднання від червня 2005 року та в поточному році, а також спільні Декларації між Українською Греко-Католицькою Церквою та Римо-Католицькою Церквою Польщі з нагоди 70-х роковин злочину на Волині від 28 червня 2013 року; відкрите звернення колишніх Президентів України й Польщі представників української і польської інтелігенції не були в змозі зупинити еґоїстично настроєних парламентарів Польщі, які при допомозі зла хочуть воскресити нову трагічну сторінку між нашими народами.

Не навчила їх вогненна проба, через яку пройшли оба наші народи протягом століть. Польський сенат і сейм своїм рішенням зганьбив всі чинені заходи примирення, а в тому зневажив і заклик Святішого Папи Римського Івана Павла ІІ, який у своєму посланні від 7 липня 2003 року, благав помиритися і гоїти конфліктні рани, без ненависти, а в християнській любові будувати взаємини. В тих днях відбуваються Світові дні молоді і зустріч з Римським Папою Франциском у Кракові, який у своєму зверненні нав’язує до християнських цінностей, чи ці слова дійдуть до тих, які ці цінності здобкали. Правдою є, що в Україні та Польщі є різні ставлення до трагічних подій на Волині та у Східній Галичині 1943-1945 років. Окремі польські історики покладають всю відповідальність за вбивства виключно на ОУН і УПА, яка є в їхньому оці соллю зате, що УПА боролася за суверенну українську державу. Українські історики справедливо цю відповідальність розділяють на обі сторінки, які не вміли договоритися між собою на радість Росії, до речі якої її партизанські загони були співучасниками не лише тих злочинних подій обох наших народів.
Так склалося, що після останніх виборів, вся політична влада у Польщі належить одній правій партії – «Право і Справедливість».

Особливе місце в структурі польської політики – з ексклюзивним впливом на парламент, міністрів і президента – займає лідер партії Ярослав Качинський. Він формує головні вектори розвитку в країні. Качинський – євроскептик і має він колосальний вплив так на внутрішню, як і зовнішню політику Польщі. Про це свідчить його відношення в міжнародній політиці та інтенсивна міфологізація та інструменталізація Волинського геноциду та перебільшена пошана пам’яті до «Проклятих Солдатів» (Żołnierze wyklęci) їхню боротьбу і заслуги ідеалізується, а «священну війну» на зразок об’єднань кресов’яків під лідерством сумнозвісного священика Тадеуша Ісаковіча-Залеського антиукраїнську ненавість поширюється. Дуже часто використовується «морально-етичний шантаж». За принципом: не визнаєте нашої ,,правди’’ не зрікаєтеся сотень тисяч невинно-закатованих ваших жертв, ми не будемо підтримувати вас в боротьбі проти агресії Росії. При тому Польща промовчує антиукраїнську політику, яка породжувала конфлікти з українською сторони. Пригадаймо, польський наступ на українські територію почався десь з половині чотирнадцятого століття, а згодом протистояння стало зростати під впливом таких навіть творів, як ,,Вогнем і мечем’’ Г. Сєнкевича, а відтак вони різко посилилися, коли в одному 1938 р. санаційний уряд Польщі зруйнував на Холмщині, Поліссю і Волині около 150 унікальних українських церков, заради того щоб насильницькими методами спольщити українське православне населення на тих землях.

Цей же сам уряд ув’язнив в концентраційному таборі в Березі Картузькій в довоєнному періоді більше трох тисяч українців, які відстоювали свої етнічні і національні права, перепроваджував пацифікації і колонізації. На многострадальній Холмщині від 26 травня 1943 р. до 22 травня 1944 року протягом одного роки тільки в одному Грубешівському повіті спалено поверх 50 сіл, де жили українці, при цьому замордовано там більше 4-х тис. невинних українських селян, а в тому священиків і вчителів. Польські ,,герої’’ з під знаку Армії Крайової під командою поручника Біса з 3 на 4 березня 1945 р. в ніч у селі Павлокома на Перемищині замордував 364-х українських селян, в тому числі 55 дітей. Польське підпілля на терені Закерзоння від 1942-1947 рр. замордувало 84-х греко-католицьких священиків. А в селі Пискоровичі на Ярославщині замордовано біля 900 осіб. Так як в Єдвабнім було спалено живцем євреїв, так само в селі Терка Ліського повіту було спалено живцем 34 особи українців, це лише деякі приклади, які повинні послужити до того, щоб спам’ятати тих, які підготовляють нові взаємні криваві жнива серед наших народів. Саме та сліпа короткозора агресивна і еґоїстична політика загострювала протистояння між нашими народами.

Немає слів, за допомогою яких можна б було передати всі ці незчисленні терпіння невинних людей. Українці терпеливий народ, але під час агресії і поневолення в цьому народі прокидається національно-патріотична гідність, яка допомагає призупинити варварство і відстояти свою честь з буть яким агресором. Якщо вшановуємо одні жертви, треба з такою самою честю вшановувати і другі. Коли воїни АК для Польщі являються героями, тоді такими ж самими героями для українського народу є і завжди будуть герої УПА, які захищали від смерті своїх братів на рідній землі. Про це конче треба пам’ятати, де починається священний героїзм і де він перероджується в злочинність так для одної сторони, як і другої. Ця пам’ять повинна бути не вибірковою, щоб не провокувати нових злочинів і протистоянь. Коли на терені Польщі вандалі руйнують надмогильні пам’ятники УПА, на українській землі на могилах польський героїв не будуть класти квітів. Існує пословиця, як Бог Куві, так Куба Богові, або згода будує не згода руйнує. Цікаво як автори ,,ґеноциду’’ і етнічних чисток на Волині розцінюють звірства доконані на етнічно українських землях під Польщею варварства акції ,,Вісла’’ в 1947 році, по їхньому мабуть це гуманна акція, під час якої в концтаборі в Явожнім (1946-1949) без навіть псевдо вироків каралося около 4-х тис. українців різного віку, якось до цього злочину органи ще не дослухалися у своїх ,,правових’’ осудах. Обурює постанова сенату і сойму ПР, яка односторонньо українську сторону назвала ,,народовбивством’’, що викликає засаднений претекст. Такі постанови є нічим іншим, як очорнюванням українців і їхніх героїв на зразок і догоду путінській Росії. Прикро і дивно видається, але навіть жест президента України – Петра Порошенка, який приклякнув біля пам’ятника ,,Виклєнтим солдатам’’ у Варшаві, сприймається в Польщі цинічно і практично не зауважено.

З цього виникає, що великій кількості полякам не йдеться про взаємне прощення з воєнних конфліктів, в яких були жертви по одній і другій стороні. В цій мерзенно-несправедливій оцінці польська сторона, без взаємного діалогу засудила виключно українську сторону ба така її особиста воля. Це вкрай надзвичайно зла ознака, коли ворог провадить війну з Україною зі сходу, а ззаходу Польща безпрецедентно провадить моральний антинаціональний напад в різній формі. З болем констатую, що відходять авторитетні «хрещені батьки» українсько-польського примирення, від Єжи Ґедройця, Святого Івана Павла ІІ до Яцека Куроня. Створюється враження, що сучасна політика ПіС не тільки по своїй суті антиукраїнська, але вона пошириться на інші сусідські народи. Над тим варто глибоко замислитися не так над минулим, як глянути в сьогодення і майбутнє – про що навчає нас Папа Римський Францішек. Під час визвольних змагань так вже буває, що по одній і другій стороні є герої і жертви. В наш час не вдасться ані вогнем, ані мечем колонізувати, пацифікувати чи винародовлювати й поширювати свої території, уярмлюючи корінне населення. Немає потреби вчити сусідські народи кого їм вважати героєм, кого другом, а кого зрадником і ворогом. Давно наспіла пора вибратись із тенет наскрізь підступного міфу вищости.

Уроки історії треба засвоювати так, щоб криваві сторінки ніколи не повторювалися серед наших народів. Посол України в Польщі Андрій Дещиця (колишній міністер заграничних справ) – висловив жаль у зв’язку з ухваленням у польському Сеймі такої односторонньої і зневажливої постанови, в якій Волинська трагедія визнана геноцидом. «Надзвичайно прикро, що частина польських політиків, ухвалюючи постанову про вшанування жертв Волині, так і не врахувала неодноразових звернень і пропозицій української сторони щодо спільної оцінки нашої спільної трагічної історії», – написав Дещиця на своїй сторінці у Facebook. Він висловив жаль у зв’язку з тим, що «перевагу було надано односторонній політичній оцінці подій, а не фаховим міжнародним чи хоча б українсько-польським експертним дослідженням та відповідним правовим висновкам того, що сталося». Дещиця прогнозує, що на таке рішення польського парламенту буде відповідь українських політиків і парламентаріїв, «які на свій розсуд і кожен по-своєму слушно будуть доводити, що був геноцид і українців з боку поляків». «Тому напевно нас чекає період взаємних звинувачень та заяв. І дай нам, Боже, всім мудрості, щоб це залишилося лише в площині політичних дебатів», – написав посол. «Однак, найбільше чого потрібно зараз тим, хто загинув, і полякам, і українцям – це християнське вшанування їхньої пам’яті. І крок в цьому напрямку, гідний наслідування, нещодавно у Варшаві зробив Президент України Петро Порошенко, поклавши вінок до пам’ятника та схиливши голову перед загиблими поляками на Волині.

Таких кроків нам потрібно значно більше і з обох сторін», – наголосив Дещиця. Він між іншим сказав: ,, Стратегічно важлива формула взаємозначимості незалежності України та Польщі як для кожної із держав, так і для стабільності і безпеки регіону, неодноразово доказала себе. Тепер це наш обов’язок доказати майбутнім поколінням українців та поляків, як рівно ж і світовому співтовариству, що ми вищі перед спробами нас роз’єднати та сильні духом настільки, щоб зберегти мир, єдність, взаємоповагу та солідарність між нашими народами. 27 липня ц. р в Кракові на зустрічі Світових днях молоді Римський Папа Франциск, серед глибоко поучаючих висловлених димок між іншим у звернені до поляків про історичну пам’ять сказав: ,,Пам’ять може бути добра і зла та зла вносить горе, біль і розбрат серед народів, добра об’єднує в християнській любові народи’’. Може прислухаються до тих слів польські парламентарі, які своїми рішеннями викликали заколот і розбрат серед народів, публічно зневажуючи українців. Тільки фарисеї пишаються псевдо знаннями про Закон Божий, але на ділі для них ,,Люби свого ближнього, як самого себе’’ (Мт 22:35-46) – поняття чуже і відсутнє.

Ярослав Стех