Колись у стародавній Греції на роздоріжжях були поставлені камінні плити з написами: «Держава сильна свідомістю мас. Вона сильна тоді, коли маси все знають і все можуть розуміти». І справді, кожна держава і розумний уряд, якщо хочуть бути сильними і довготривалими, повинні приділити велику увагу не на таємні конвертні винагороди групі своїх прибічників, якими перекуповують прихильність до себе, а на освіту і добробут цілого народу. Тоді серед народу здобудуть вони собі незломну прихильність і шану на довголіття. Коли б застосувати таку методу, за словами філософа Лейбніца, саме тоді – «…можна б обновити цілий рід людський». Відомий мислитель Кант писав: «Людина може стати людиною тільки через належне виховання. Вона стане такою, що з неї зробить виховання».
Нас заїдає дуже велика кількість моральних і фізичних вад, спотворених нахилів, що на високі становища дуже часто потрапляють люди, яким сутність просвітницька є чужою, а імпонує їм нажива і престижний авторитет та звиклий кар’єризм. Отже, можемо стверджувати, що належна освіта, ідейність і патріотична жертовність – це ті чесноти, на яких виростають всі інші моральні вартості, як одиниці так, і цілого суспільства. Це ті двигуни, що піднімають людину і суспільство в гору понад приземний матеріалізм, зарозумілість та низький спотворений егоїзм. Водночас можемо стверджувати, що належне виховання творить людину вповні сумлінну. Словом, справжня ідейність у практиці виявляється в належній освіті, яка допомагає стати повноцінною і вартісною для себе і цілого суспільства.
,,Немає нічого більш божественного, як виховання. Тільки завдяки правильному вихованню людина робиться справжньою людиною.’’ (Писав грецький філософ Платон)
Ще в ріднім селі Короницях Ярослав закінчив чотири класи, а початкову школу закінчив він уже в Кандитах на засланню. Потім вчився в Педагогічному Ліцеї № 2 у Бартошицях. Тут його зацікавила педагогіка, де він проявив великі здібності у вихованні дітей та навчанні математики. Його талант високо цінував професор Мар’ян Петрашко, знаний і високо цінований вчитель на Ольштинщині. Відразу після отримання атестата зрілості в 1955 р. Ярослав вивчав математику у Вищій Педагогічній Школі в Гданську, де у 1959 р. отримав звання магістра. В Ґданську також закінчив політехніку його рідний брат Анатолій, який знаний з своєї патріотичної діяльності в Кошаліні. В Ґданську в українській духовності виховувала українських студентів Олена Вальковська, яку називали студенти українською матір’ю, а її доню Аню вважали рідною сестрою. Надзвичайно складне було життя українців у Польщі після акції «Вісла», люди були розпорошені по дві-три родини в селі, переслідувані і понижувані. Перебували під постійним наглядом спецслужб. Нелегко українцям вдавалося дістатися на вищі студії. Тодішнє українське студенство у Польщі – це корінні вихідці з Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Лемківщини. Внаслідок історичних обставин – насильної депортації з рідних земель коло 150 тисяч українців були розпорошені по цілій західній Польщі і поселювані були у великому розпорошенні. Для приміру, мої односельчани з села Вербиця Томашівського повіту частково були поселені на Ольштинщині, а деякі біля Лігниці у Вроцлавському воєводстві. Тобто, колишні сусіди були від себе віддалені понад 500 кілометрів.
Депортовані українці були розкинуті у західних і північних воєводствах Польщі в 9-ти воєводствах. Найбільше, біля 57 тисяч осіб, поселено в Ольштинськім. Українці не мали шкіл і своїх святинь. Щойно у 1952 р. Політбюро ЦК Польської Об’єднаної Робітничої Партії натяком заговорили про україннців, які взасаді були призначені на повне винародовлення. Наступила певна полеґша червня 1956 р., коли було створено Укр. Суспільно-Культурне Товариство у Польщі. На цій своєрідній відлизі, поступово стала відроджуватися національна свідомість. Група українців, а серед них і Ярослав Марушечко, різко виступали проти перекручування і фальшування та замовчування правди про українців у Польщі. Я. Марушечко не тільки сам, але й організував інших, мобілізував такі сили, які сприяли розвиткові української ідентичності.
Мені неодноразово перед очима постає тодішній, відважний і патріотично налаштований Я. Марушечко, його брат Анатолій та десятки інших, які здобували освіту і спрямовували її на покращення долі дискримінованих українців. Над цією епохою слід замислитися, щоб зрозуміти долю депортованих українців. Мені неодноразово пощастило розмовляти з Ярославом Марушечком, який з невимовним болем переживав долю українців у Польщі і неустанно думав, які заходи чинити, щоб допомогти поневоленим своїм братам. Тому з великим болем я прийняв вістку, що 11 вересня 2021 р. його нестало серед живих. Хто його знав, той без перебільшення з великим болем пережив його смерть як нашу національну втрату.
Був він зачислюваний до визначних українських патріотів, а передо всім до знаменитих педагогів. В пам’яті українців у Польщі Ярослав Марушечко був не тільки одним із багатьох визначних математиків, істориків, краєзнавців, але й великим українським патріотом і організатором культурно-освітнього життя. Провадив і організував культурно-освітню працю, до якої дуже серйозно ставився. З великим ентузіазмом докладав чимало зусиль до культурно-освітньої праці. З великим успіхом брав участь у І фестивалі Української естради в Сяноку (1967), у II фестивалі Української пісні і танцю в Кентшині (1968), III фестивалі Української пісні і танцю в Кошаліні (1969) тощо. Я. Марушечко володів неабиякими музичними здібностями. Понад то Ярослав брав участь в організації пунктів навчання української мови. У 1970–1972 рр., після припинення діяльності Ліцею, Я. Марушечко працював у Комплексі агрошкіл у Каролеві, біля Кентшина, де викладав в основному фізику. Пізніше був учителем в Комплексі механічних шкіл у Бартошицях. З 1990 р. Марушечко працював в Бартошицях керівником Початкової Школи № 8 з українською мовою навчання, де працювало 16 вчителів. Відійшов на пенсію 6-го жовтня 1993 року. Вийшовши на пенсію, він з повною посвятою працював на громадській ниві. У Бартошицях, був співорганізатором перших «Maланок», які були концертами української пісні. Активно працював він в рядах УСКТ, як і ОУП, систематично дописував до тижневика ,,Наше Слово’’. Мені особисто пощастило познайомитися з вчителями Cтефаном Лашином, Лідою Лайко, Наталією Кравчук, Стефаном Мігусом, Петром Ковальчиком, Іваном Тимчиною та багатьма іншими, які дуже високо цінують колосальний і всесторонній вклад Я. Марушечка. Без перебільшення, за свого життя він зробив величезний в повній мірі недооцінений внесок в українському шкільництві і вихованні в складних умовах розпорошеного українського населення у Польщі.
Можна б було ще багато розказувати про жертвенну і повну посвяту праці на благо українців у Польщі, яку провадив покійний Ярослав Марушечко. Його праця, любов до України були неподільно злучені у його патріотизмі. Тих, хто кував нам кайдани, понижував. Тих, хто ці кайдани несли покірно – жалів і співчував їм. Врешті тих, що не побоялися і ці кайдани рвали, любив , шанував і підтримував. Він був і залишається зразком українського патріотизму.
На завершення статті, я хотів би подякувати всім, хто прославляв своїх вчителів українського Бартошицького ліцею, які в різних часописах описували всесторонну діяльність покійного Ярослава Марушечко, для якого українство було найголовнішим атрибутом духовного життя. В 40-й День відходу у вічність покійного Ярослава Марушечка пригадаю, що надзвичайно цінна і багата на всесторонність тематика розміщена в унікальній книзі «Педагогічний Ліцей № 2 в Бартошицях: Українські Класи» (вид. вересень 2017 року). Світлі і розумні уми численних авторів заприсяґлися своєю працею, аби у віках людям і школі побудувати вічний Пам’ятник Слави. В тому ми переконуємося, що найбільшим багатством нації є не лише її золоті запаси, чи навіть промисловість, а передо всім молодь з добрими педагогами, за допомогою яких будується добробут народу і його світле майбутнє. Тому головною турботою є те, щоб на чолі школи та держави завжди стояли високоосвічені та жертвенні люди.
Ярослав Стех