У деяких засобах масової інформації розміщується і коментується стаття відомого народного депутата України, опозиціонера опоблоківця Вадима Новінського “В очікуванні політичної осені”. Вадим Новінський вирішив пояснити причини великих осінніх перемін сімома факторами. У пана Вадима, як в опозиціонера, ясна річ, погляди опозиційні і часто не співпадають з поглядами як представників влади, так і багатьох пересічних українців. Демократія, так би мовити, в дії. Хотілося б з дечим не погодитися, а може і з дечим погодитися з опозиціонером.
Коли пан Новінський розповідає нам про те, що влітку цього року “Хрестовий похід на Київ” вірними Православної Церкви Московського Патріархату об’єднав Захід і Схід, то не дуже віриться з кількох причин. Оскільки в Україні йде війна, а деякі священники МП на Донбасі освячують танки і гармати, зброю яка вбиває українців. До того ж, похід організовано лише МП, а не разом з іншими конфесіями і церквами. Гасло “За мир і єдність – проти війни і смути” звучить дещо нереально, бо, як правило, тільки вірними МП сприймалося. А як пояснить депутат опоблоківець підтримку МП бандформування так званих “ДНР-ЛНР”? Якщо МП така вже українська церква, то чому не відспівує загиблих українських солдатів?
У Криму священники Московського патріархату з озброєною охороною відібрали майно у своїх “братів” Православної Церкви Київського Патріархату. Чи КП неправильна Церква, пане Новинський? Київського Патріархату не існує, можна відбирати. А Ви говорите про єдність. То про яку єдність Ви говорите? Пахне ж “рускім міром”. Коли до влади прийшов Янукович, МП почала створювати спеціальні бойові загони, щоб зупинити українізацію церкви та перехід священників і приходів від МП до КП і завадити створенню єдиної помісної Української Православної Церкви. Якщо Ви так рветеся до Києва і називаєте себе українською церквою, то чому у Криму Московський Патріархат не читає молитви за визволення Криму від окупантів? “Хрестовий похід на Київ” мав зовсім іншу мету, і, можливо, не одну. І взагалі, колись в Російській імперії була світська посада обер-прокурор – найвища посада в ієрархії російської церкви, яку займав світський чиновник, призначався імператором, та був представником у церковному синоді. Уже всі знають, хто очолює Російську Православну Церкву. Про україноненависника генерала Гундяєва не чув і не знає хіба що ледачий. Може Ви, пане Новінський, займаєте пост обер-прокурора у сучасній РПЦ і є представником генерала Кирила в Україні, якщо Ви так переймаєтеся походами на Київ вірними МП? Правда, Вас мав би призначити імператор Путін. А Ви знаєте, що серед мандруючих люди, журналісти бачили багато сепаратистів, які воюють на боці російських бандитів?
Пан Новінський переймається відновленням державності і держави. Але притому забуває сказати, хто довів Україну до такого стану, що її потрібно відновлювати. Адже проблеми державотвореня виникли не тільки за останніх два роки. Не хочеться бути адвокатом теперішньої влади, але перший фактор пана Новінського про те, що влада, “народжена революцією”, здатна тільки на продовження політичної кризи, не зовсім вірна. Два роки тому найголовнішим завданням для Української нації було створення боєздатної Української армії. І така армія створена. Можна казати, що армію творили не тільки влада та держава, а весь Український народ, волонтери і волонтерські організації, але основні організаційні моменти здійснювала все-таки влада. Як на мене, перезапуск країни потрібний для подолання корупції й інших негативних явищ у суспільстві, до якого мають долучитися усі патріотичні сили, а не для того, щоб відбувся реванш, і до влади прийшли вчорашні злодії-злочинці.
У другому факторі пан Вадим висловлюється про великі зміни на світовій політичній шаховій дошці за одне літо 2016 року, про те, що Євросоюз дав тріщину через вихід з нього Великобританії, та ін. І що ЄС коливається – продовжувати санкції проти Росії чи ні. Та те, що ЄС незадоволений політикою України і не збирається інтегрувати її у свої структури найближчим часом. Здається, що великі зміни на світовій політичній шахівниці відбулися не цього літа, а дещо раніше, коли кремлівські керівники на чолі з Путіним вирішили змінити кордони Європейських країн, забувши про основний післявоєнний принцип непорушності кордонів. Головним завданням утворення Європейського Союзу було створення ситуації у Європі, при якій війна між країнами Європи стала б неможливою. Такий принцип себе виправдав, виправдовує і, без сумніву, буде виправдовувати і надалі. Другий принцип та завдання – це спільна економіка. Тут є проблеми, а вони будуть завжди, тому що економіка не буває стабільною, як на цвинтарі, вона динамічна і має схильність як зростати, так і падати. Кризові явища неминучі. Якщо в ЄС ще добре не навчилися долати кризи, то це не означає, що їх долатимуть з меншими втратами у майбутньому.
Україні не потрібно думати про геополітичний вибір. По-перше, він уже зроблений, по-друге, не має сенсу вибирати щось інше. Певний відрізок часу назад Російській Федерації пропонували вступ до Європейського Союзу і НАТО, мотивуючи це тим, що на геополітичній карті світу може з’явитися великий і найсильніший геополітичний проект замкненого циклу від Японії до Португалії. Але сучасні керівники РФ вирішили по-іншому – створювати так званий “рускій мір”, перетворити чи відновити Радянський Союз з гаслом “Усі боялися”. Україна тому опинилася на зламі двох утворень, з двома способами життя – демократичний і авторитарний. Не потрібно нагадувати, що в Україні демократичні стандарти давно прижилися. Що стосується санкцій, то тепер усе просто, – або Захід здолає РФ, або РФ – Захід. Тому санкції з Росії ніхто знімати не буде доти, поки вона не розпадеться. Україна тут лише як подразник. Врятувати Росію може тільки зміна зовнішньої політики, вихід з Донбасу і Криму, Грузії та Молдови, зміна авторитарної влади і перехід на демократичні рейки розвитку держави.
Що стосується третього фактору пана Новінського, то мабуть потрібно погодитися, що домовлятися про вирішення нашої біди на Донбасі і в Криму мають за участю українських представників влади, а не які-небудь інші суб’єкти переговорів з РФ. Але при тому треба забути, що Донбас і Крим після повернення має мати федеративний статус. Федералізація, на сьогодні, – зло для Українського суверенітету. У 1992 році уже був компроміс стосовно Криму, де Кримська область стала АРК, Автономною республікою. Такий статус дозволив розгулятися російським сепаратистам, що і призвело до окупації. Як на мене, Мінський формат потрібний був припинити війну, тобто для перемир’я, а далі мали би знайти інші шляхи вирішення кризи. Тристоронні домовленості ні до чого не призведуть, хіба що до замороження конфлікту. Війна давно перейшла з локальної до глобальної. (Крім боїв на полі бою, війна ведеться і на інформаційно-ідеологічному фронті). Тому формат переговорів повинен бути значно ширший з залученням інших держав. Зрозуміло, що конфлікт має бути вирішений мирним дипломатичним шляхом. Зрозуміло і те, що Росія має піти з Донбасу і Криму, хочеться їй цього, чи не хочеться.
У четвертому факторі бурхливої політичної осені, пан Новінський наполягає на прийнятті нової Конституції. І тут треба погодитися з опозиціонером, тим більше, що про прийняття нової Конституції говорять і ті, хто при владі. Мабуть питання назріле і потребує швидкого вирішення. Само собою очевидно, що буде багато дискусій про зміст нової Конституції, – ламатимуться списи, бо гостро стоятимуть питання Донбасу та Криму. Якщо питання децентралізації проходитимуть у робочому режимі, то найменший натяк на федералізацію призведе до загострення ситуації. Федералізацію нам нав’язують з Москви, по суті, федералізація не на часі і взагалі нам не потрібна. Але Путін і К хотіли би вийти зі складної для Росії ситуації переможцями, а це, на їхню думку, можливо лише тоді, коли вони зможуть примусити “хохлів” зробити статус (устрій) української держави федеративним.
У п’ятому факторі йдеться про перегляд соціально-економічної політики, диктат Міжнародного валютного фонду та інших транснаціональних компаній. За словами пана Новінського, на сьогодні у цьому питанні в Україні повний безлад. І скоріш за все, це правда. Але, як завжди, є але. Чому так сталося? Адже після розпаду СРСР Україна мала найкращі з п’ятнадцяти республік умови і потенціал для економічного розвитку. Хто заважав тим, хто був тоді при владі, розвивати економіку? Як можна було говорити: “Скажіть, яку країну треба збудувати, і я вам збудую”? В Україні давно йдуть дискусії стосовно розвитку економіки і соціально-економічної політики. Прописними істинами стали створення державою умов для розвитку середнього і малого бізнесу, залучення іноземних інвестицій. Чому б не дати можливості безробітному, який у відчаї намагається знайти роботу, маючи одну, або навіть дві вищі освіти, зайнятися таким ділом, щоб приносило прибуток для задоволення хоча б елементарних життєвих потреб? Адже галузей, куди б можна було прикласти руки в країні багато. Їх лише потрібно відновити і модернізувати. Восени відповідати мають не заробітчани, мігранти і роботяги-солдати АТО, а ті, хто призвів до зубожіння українців за всі останні роки. Щось Ви, пане Новінський, про такі проблеми не говорите, Вас більше турбує, що в Україну заходять транснаціональні корпорації, які поводяться з українцями не краще, а може і набагато гірше, ніж власні олігархи. Невже Ви не розумієте, що простому українцеві усе одно, хто його грабує. Точити сокиру, щоб захистити свої права, українці теж уміють. «Ви пани, а ми – запорожці: пам’ятайте вражі сини, що ми вам не хлопці».
У шостому факторі пан Новінський звертає увагу на крах пропаганди ненависті і культу війни. Ідеологічні питання завжди найбільш дискусійні і найбільш суперечливі. У кожного своя правда, і кожний хоче відстоювати свою правду до загину. Тільки компроміси, якщо вони можливі, можуть робити певний поступ у просуванні вперед. Ще можна говорити про справедливість і повагу. В Україні йде війна. Усі війни рано чи пізно закінчуються. Справедливість у тому, що українці борються і воюють за свою свободу, за незалежність власної держави. Ненависть не є характерною для українців. Є таке козацьке прислів’я – Зроду віку козак не був і не буде катом. Мають настати часи процвітання Української держави. Це можливо лише тоді, коли ворог зникне, як роса на сонці, а примирення і порозуміння буде головною складовою в українському суспільстві. Українців ніхто не ділитиме за географічними чи мовними ознаками, коли кожен громадянин відчує і пишатиметься що він українець.
Пан Новинський в останньому своєму факторі говорить про страх. Так, люди абсолютно природньо думають про завтрашній день. Усім хочеться жити в процвітаючій країні, створювати сім’ї, виховувати дітей, мати улюблену роботу, відпочивати, де захочеться, з оптимізмом дивитися у майбутнє. Але страх примушує українців “тримати хвіст пістолетом”, бути готовим до викликів, бо кажуть, хочеш спокою – готуйся до бою. Ваше бажання, пане Новінський, і бажання опозиції збурити людей восени, щоб зробити перевибори, є, у принципі, нормальним. Зрозуміло, що опозиціонерів у новому парламенті буде більше. Тільки треба пам’ятати, що українці уже навчилися відрізняти зерно від полови. Тому, може українському виборцю і не захочеться пертися на вибори, щоб проголосувати за блок вчорашніх. Адже і в Європі кажуть, що у нас відбуваються революції, вибори і перевибори, але старий принцип “Не вкрадеш – не проживеш”, “Україна – рідна мати, не вкрадеш – не будеш мати”, на жаль, працює. Перш, ніж збурювати суспільство, потрібно, як на мене, показати українцям чіткі орієнтири. Люди мають побачити добро, а не смуту. Проросійським вектором переворот у свідомості більшості українців Ви вже не зробите. Українцям уже давно набридли такі поняття як: старший брат, “какая разніца”, росіяни і українці – один народ, “рускій мір”, братній народ і таке ін. Може пошукати раціональне зерно в іншому місці – українській свідомості й гідності?
31.08.2016 р. Юрій Сидоренко